Вісті Черкащини «Де народжується любов до читання»: книжкова оаза в гімназії на Тальнівщині
У Кобринівській гімназії на Тальнівщині є особливий простір – шкільна бібліотека. Тут книжки живуть поруч з читачами, а кожне слово набуває справжнього звучання, випромінюючи затишок і творчу енергію. У цьому світі, щодня натхненно відкриваючи дітям безмежний світ читання, з любов’ю господарює Людмила Марченко – учителька української мови та літератури, бібліотекарка й творча особистість.
Книжка як інструмент розвитку
У бібліотеці дитина навчається мислити, відчувати, співпереживати. Книга стає джерелом знань, уяви й моральних орієнтирів. «Моя робота пов’язана зі словом і розвитком особистості. Тут формується читацька культура, закладаються основи духовного зростання. Я працюю серед книжок, учнів і живого українського мовлення, тому бачу, як слово стає рушієм освіти».
Фахівчиня з тривогою спостерігає, як сучасні діти все рідше звертаються до книжок. Світ технологій забирає у них багато часу, і книга часто відходить на другий план. Проте вона переконана, що читання – то ключ до розвитку уяви, мислення й емоційного інтелекту, тому дорослим і дітям слід повертати любов до книги.
Сьогодні школярів найбільше приваблюють сучасні пригодницькі, фентезійні й гумористичні книги, а також серії для підлітків з яскравими ілюстраціями. «Мене особливо вразила учениця 8 класу – активна читачка, – каже Людмила Анатоліївна. – Вона захоплюється різножанровими творами і майже щодня підходить до мене, щоб взяти нову книжку. Як бачимо, паперові друзі можуть надихати й формувати любов до великого світу слова».
Особлива «родзинка»
На уроках літератури філологиня використовує створені власноруч лепбуки до програмових творів. «Маю їх понад 25, – ділиться вона. – Кожен – своєрідна мініподорож у світ літератури з завданнями, цитатами, ілюстраціями й цікавими фактами. Учням подобається розгортати різні шаблони, знаходити приховані завдання чи малюнки. Це викликає цікавість і азарт». А ще лепбуки залучають їх до книги, розвивають творчість і пробуджують любов до читання.
І сама захоплена читачка
Пані Людмила занурюється в тексти, мов у дзеркала людських душ, шукаючи не потьмянілі з часом сенси. «Не можу назвати якусь одну конкретну книгу, що змінила мій погляд на життя, – зазначає вона. – Кожна залишає свій слід. На всіх перегорнутих сторінках знаходжу щось близьке й важливе: думку, почуття, образ чи ідею». Вдумливу читачку вони змушують замислитися, надихають і допомагають краще розуміти себе та світ. Саме ця любов до слова й бажання пізнавати літературу «наживо» привела її до особливої й пам’ятної події.
Зустріч з письменницею
У червні 2023 року в бібліотеці відбулася перша зустріч з Мариною Павленко, щоб подарувати учням зустріч із «живою» письменницею, твори якої вони читають і люблять. Ідея запросити її до гімназії в пані Людмили виникла не випадково. «Ми познайомилися понад дванадцять років тому, коли я була студенткою Уманського державного університету, а вона викладала українську літературу. Пам’ятаю, як із захопленням ловила кожне її слово. Лекції були настільки живими й натхненними, що й досі згадую їх із теплом і вдячністю». Саме під керівництвом своєї наставниці студентка писала курсову роботу «Творчість Ігоря Калинця». Тему пам’ятає й досі.
А 6 жовтня 2025 року в Кобринівській гімназії знову радо вітали гостю. Її харизма, щирість і тепло одразу створюють особливий настрій. Зустріч була сповнена усмішок і книжок з автографами, які ще довго зберігатимуть натхнення в серцях учнів. Ось як про неї на сторінці у Фейсбук розповідає Марина Степанівна: «Цього разу вже не трояндово, а осінньо, але так само тепло і натхненно. Як і три роки тому, підвозить мене прекрасна директорка Юлія В’ячеславівна Мантула, котра палко підтримує всякі літературні ініціативи своїх підопічних. Як і тоді, обіймаємося з Людмилою Марченко, вітаємося з її колежанками: ні, ми вже навіть рідніші. Знову, серед інших, прийшли дітки, які тоді під опікою своєї вчительки Таміли Петрівни Ожиндович проштудіювали всі мої програмні «Півтора бажання». І Злата знов накупила моїх книжок. Знову цікаві глибокі запитання. А троянди? Вони таки були! Свіжі, сяючі й ароматні, які бувають лиш восени. Досі квітують і пахнуть на моєму столі. Дякую. Упевнена, що все це – недаремно».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
