«Це не просто професія – це спосіб життя», – каже пасічник із Тальнівщини

19 серпня святкують своє професійне свято бджолярі України. Тож ми поцікавилися у Дмитра Федоренка, пасічника із Тальнівщини, яка то тяжка і водночас «смачна» праця. Наш герой товаришує із бджілками уже близько 20 років. Каже, що займатися цим зможуть лише ті, хто дуже любить і цінує природу.

– Бджільництво – це така сфера, де не можна нічим іншим займатися, не можна розділятися на ще якісь справи. Це не просто професія – це спосіб життя. Цим треба дихати, це потрібно любити. Часто звертаються до мене за порадою пасічники-початківці, хочуть розпочати або розширити свою пасіку. То я їм кажу: «Якщо немає любові до комахи, то нічого не вийде. Ніякої фінансової нагороди не буде з цього, адже людина повинна цим горіти», – розповідає Дмитро Володимирович.

Сам він починав з одного маленького відводка бджіл, який йому подарували. Усі ази цієї справи чоловік пізнавав самостійно. Каже, що мед полюбляв з дитинства. Проте тоді цим солоденьким смаколиком можна було поласувати лише на свята. Тож він вирішив наверстати втрачене: розвести бджіл та пригощати медом всіх рідних.

Чоловік розповідає, що коли у нього було 3-4 вулики, то він міг спостерігати за життям бджіл. З часом пасіка ставала більшою, тож зараз на це часу, на жаль, не вистачає. Адже справ дуже багато. Цілий рік чоловік разом із сім’єю трудяться, щоб потім влітку отримати смачнючий мед. Взимку готують рамки і періодично перевіряють вулики: чи є у бджіл що їсти, чи їм не холодно.

Навесні проводять профілактичні роботи проти кліща та різних хвороб, потім, коли вже цвітуть дерева, відбирають пилок. А з часом приступають до виведення маток, таким чином, готуючись, вже на наступний рік, а потім викачують мед. Пасічник каже, що він розділяє мед. Періодично відкачує його після цвітіння кожної культури: рапсу, липи, акації та соняшника. Потім відбувається скорочення гнізд, а згодом – підготовка бджіл до зими: знову обробка від хвороб та утеплення вуликів. Також ще потрібен час, щоб облагороджувати саму пасіку: обрізати дерева, фарбувати вулики та інше. Словом, справ багато, а не тільки мед качати.

Пасічник наголошує, що почав готуватися до наступного року ще з квітня цього року:

– Насамперед потрібно вивести молоді матки, тоді об’єднати їх. Треба наростити максимально силу сім’ї і обов’язково постійно боротися із шкідниками. Бджола у світі не може існувати без допомоги людини. Тож треба цінувати її працю, – каже чоловік.

Федоров розповідає, що бджоли дуже працьовиті, відповідальні та ще й дружні комахи. Можливо, багато чому людині варто було б повчитися в них. Чоловік пригадує, як одного разу спостерігав, що бджілка не встигла долетіти до свого вулика, бо почався дощ. Тож вона, вгнувши голову та опустивши крильця, почала проситися до іншого вулика. Бджілки-охоронці її впустили, натомість вона залишила там те, що назбирала.

– Якщо раптом десь придушили одну бджілку, то вона виділяє своєрідний запах, за допомогою якого інформує інших про небезпеку. Ті ж, у свою чергу, летять на допомогу. Бджоли завжди захищають своє гніздо. Коли гарна, сонячна, тепла погода і в них є, що їсти, то вони спокійні, можна легко гуляти біля вулика, а коли холодно – бджоли стривожені, тоді їх краще не турбувати, – каже пасічник.

Окрім меду, Дмитро Володимирович отримує ще й іншу продукцію бджолярства: пилок, пергу, віск, прополіс, маточне молоко, бджолину отруту та інше. З цих продуктів він робить ліки та мазі, які спершу використовував для себе, для сім’ї, а потім, побачивши позитивний ефект, почав пропонувати іншим.

Ольга МОСКАЛЕНКО