«Батюшки до мене теж часто приїжджають. Вони моляться, просять Божої благодаті на мої руки»

• Як незрячий костоправ із Тального лікує людей

Сьогодні, під час глобального карантину через коранавірус, все частіше доводиться чути про депресивні стани і психологічні розлади у багатьох людей. Моя сьогоднішня розповідь про чоловіка, який своїм життєвим прикладом, своєю енергією, непідробною жагою до життя показує, як не зламатися, а, навпаки, повноцінно жити далі, які б випробування не приготувала доля.

Петро Яровий з Тального відомий своїм вмінням вправляти суглоби й спину далеко за межами Черкащини. До незрячого костоправа люди їдуть звідусіль, бо відчувають, що його масажі помічні. Він вправляє хребці, вивихи, піднімає «понижені» шлунки та нирки, масажами лікує остеохондрози, мігрені, навіть переломи складає. 26 років тому Петро отримав виробничу травму на заводі по виробництву м’ясо-кісткового борошна, що у Тальному. Від тоді не бачить нічого: лише день та ніч розрізняє. Розповідає, як після травми об’їхав зі своїм кумом усіх бабок та знахарів, шукаючи порятунку, а тоді взявся й сам людей лікувати. Тим більше й освіту мав відповідну – свого часу закінчив Уманське медичне училище, при ньому ще й курси масажу та мануальної терапії. Деякий час до армії працював у терапевтичному відділенні Тальнівської районної лікарні. Служити довелося на радянсько-китайському кордоні. На заставі фельдшер був такий собі «міні-лікар»: зуба вирвати, пологи прийняти, зробити нескладну операцію. Дещо з фітотерапії навчився в китайців. Отож, досвід мав неабиякий. Залишилося лише повірити в себе, у дар, яким наділив його Господь. Адже після того, як втратив зір, відчув якусь незрівнянну енергію та силу в руках. Він повірив. І з того часу допомагає людям. Деякий час у Тальнівському коледжі мав кабінет, Куян Іван Григорович посприяв, на той час директор навчального закладу. Там медові масажі практикував. А тепер он у власній однокімнатній квартирі облаштував робоче місце й лікує людей. У вівторок і п’ятницю приймає людей у рідному Глибочку. Там живе його старенька мама.

-Я собі раненько встаю, щоб нікого не розбудити. З «подругою» виходжу з квартири: паличка у мене є така, тросточка. Дорогу переходжу, благо, що машин небагато в місті зранку, – і вже на автобусній зупинці. (Живе Яровий у німецьких будинках, що за магазином «Комфорт» у Тальному – автор). Шофери вже знають мене, перед самим носом двері відчиняють, – розповідає Петро, як добирається у Глибочок, – У селі вийшов. Там я ходжу, як дядько, сміло ступаю по натоптаних стежках. Якби тільки ями ніхто не викопав.

У селі без господарства – нікуди. Тому навчився насліпо й косити, й дрова рубати. А ще цілитель любить, щоб росло й квітло все навколо. У маминому дворі дерев насадив, кущів. Має своє улюблене – сосну. Як вона росте, не бачить, на дотик відчуває і серцем чує.

А оце недавно Петро «рівняв» лісників з Рівненщини. У знак подяки ті привезли йому 50 саджанців сосни. Посадити відразу вирішив у центрі села. Там біля клубу зняли стару огорожу, залишився лише підмурок, який, до речі, мурував колись Петрів дід. «Дід зробив підмурок, а я посаджу алею. Добре ж буде !» – подумав Яровий і пішов до сусідки, щоб та намітила йому місця під майбутні ямки для молодих сосонок.

-Аж у верх туди насадили, до стадіону дійшли. Якби тільки взялися. Вже й полили один раз з мамою. Іншим разом сільський голова організував хлопців, вони саме в центрі села, біля пам’ятника, озелененням займалися. Одним словом, такий собі флешмоб пішов селом: всі стараються щось посадити. Дзвонять, запитують: «Де сосен взяв? Давай і ми будемо саджати». Ще є бажання й беріз понасаджувати, – ділиться планами співрозмовник і додає: – Якщо кожен в селі посадить хоча б дерево, через 30 років села будуть потопати в зелені.

З думки не йдуть зрячі недолюдки, які вивозять сміття у лісопарк, посадку або яр чи палять очерет навесні, де гніздяться птахи. Їм, напевно, засліпило душу, а розуму взагалі ніколи не було.

До тальнівського костоправа приїздять лікуватися шахтарі з Кіровоградщини, лісники з Рівненської області, селяни з Житомирщини. Бджолярі, рибаки, молочники, фермери – то все його клієнти. «Бо всі болячки пов’язані з хребтом, – каже Петро. – Лише деякі від задоволення», – посміхається. Слава про нього розходиться, в основному, «сарафанним радіо». Дехто, звичайно, про цілительські здібності Ярового дізнався і з газет, бо про Петра писали не лише місцеві видання, а й у «Сільських вістях» була стаття. А ще Петро, як лікується в Одесі в санаторії, то обов’язково робить масажі лікарям, медсестрам. Жоден не поскаржився, кожному допомагає. Інколи приїжджають додому й забирають до пацієнта лежачого зовсім, бо на 5-ий поверх квартири доставити хворого нереально важко. Коли їздить на такі виклики, то доводиться лікувати мало не пів села, та й із сусіднього обов’язково прийдуть люди спину направити. А бувають такі пацієнти, яким необхідна до всього ще й психологічна допомога: «Був у мене одного разу чоловік геть «розбитий», не мав ніякого інтересу до життя, – згадує Яровий. – Я йому показав, як віники в’язати, мене колись у санаторії навчили. Це краще, ніж лежати на дивані й на долю нарікати. Можна виживати. Головне – було б бажання».

Свою роботу Петро Петрович любить. Каже, що масаж його не втомлює, а навпаки, коли допомагає людям, то відпочиває душею. У хаті, де лікує людей, «защити» стоять, бо багато різних їх приходять за допомогою. «Буває, на 100 душ попаде одна з негативною енергетикою. «Відьми» на таких кажу, – зізнається костоправ. – Я їх відчуваю. Тоді стає важко, руки починають боліти. Батюшки до мене теж часто приїжджають. Вони моляться, просять Божої благодаті на мої руки».

На запитання, щоб ви побажали нашим читачам, Петро Петрович відповів: «Не бійтеся коронавірусу, у нас до нього імунітет. А ще ніколи не падайте духом, посміхайтеся і садіть дерева!»

Ліна ЯЛОВСЬКА