Багатодітна мама з Тальнівщини поділилась секретами виховання дітей

«Коли в нашій сім’ї народилася дівчинка, ми стали на 3,800 щасливіші»

Сьогодні наша розповідь – про активних, позитивних, напрочуд енергійних маму Яну й тата Андрія Полосухіних, їхніх двох синочків, 11-річного Ростика та 8-річного Владика, донечку Юлю, якій 2,5. Без перебільшення, скажемо наперед, що ця родина з Тального, що на Черкащині, може стати прикладом для багатьох. Яна та Андрій, відколи познайомилися, потиснувши один одному руки, відтоді не розлучаються. Зустрічалися, одружилися. З часом у родині народилися дітки.
– Хто нас знає, – каже, посміхаючись, Яна, – то в курсі, що ми всюди разом, і не просто удвох із чоловіком, а з дітьми. Нас навіть у гості не можна запросити без дітей. Це стало нашою фішкою, традицією – назвіть, як хочете – ще з перших днів. Наше щастя – це наші діти. Це правда. Я однозначно можу сказати, що ми щасливі. Коли в нашій сім’ї народилася дівчинка, ми стали на 3,800 щасливіші. Насправді мрія кожної мами – мати дівчинку. А особливо коли є хлопчики. Я мріяла про бантики, про сукеночки – з оборочками та метеличками, дивилася на все це в Інтернеті. Ми любимо дітей. Дуже любимо. І болісно сприймаємо, коли бачимо в новинах, як батьки покидають чи не доглядають своїх малюків. Для нас це незрозуміло.


У невеличкій трикімнатній квартирі Полосухіних майже ніколи не буває тихо. Хіба що, може, Ростик та Влад поїдуть до санаторію, а маленька Юля міцно засне. Для тата й мами така тиша – річ незвична, бо вдома завжди шумно, гамірно. «У нас голова болить не тоді, коли шумно, а коли тихо», – пояснює Яна.
Удома справ завжди вистачає. Хлопці роблять уроки, багато читають, граються із сестричкою, радіють кожному її новому слову. Нещодавно сім’я відкрила для себе нову настільну гру «Уно». І в перший же вечір, щойно придбали, вп’ятьох зіграли замість 5-ти кіл аж десяток. А з яким азартом! Не зогляділися, як застала пізня година.
Коли тато на роботі, Яна часто випікає пироги. Звісно, не сама. Он яку підмогу має! Поки замішує тісто, сини готують начинку, нарізають яблука, Юлечка смакує ними і не дочекається, коли ж мама скаже: «Готово!». Отже, ще одна родзинка від Полосухіних – це смачнюча випічка, солодка чи солона.


– Це ще одна наша фішка, – розповідає Яна. – Особливо після того, як з’явилася можливість і ми купили гарну плиту. Коли вибирали, я не дивилася ні на дизайн, ні на функції, конфорки – я дивилася на духовку. Мені було важливо, щоб вона була такою, якою я її бачу: з конвекцією, електро-. Питання старої проводки, яка могла не потягнути цю плиту, мене не цікавило, а означало одне: замінити проводку. А знаючи, що в нашого тата ніколи нічого не викидається – все ремонтується, була впевнена, що він зробить це. Печемо багато: пироги, торти, пиріжки, картоплю запікаємо з м’ясом чи котлети, рисові фрикадельки робимо, тефтельки. Діти це люблять і це вигідно, бо можна зготувати велике дечко і вистачить на кілька разів. Хоч не завжди так виходить, бо смачно. Раз – і немає. А зараз карантин – то тим більше!
Яна має чудовий голос. Завжди співала своїм дітям колискові. Пригадує, як колись потрібно було розучити нову пісню, щоб заспівати її на сцені (а виступає вона з дитинства), як наспівувала її своїй донечці. Тепер Юля запрошує маму «попіяти» (поспівати – авт.) сама, і вони разом виводять «Скаче в полі білий кінь», Влад та Ростик приєднуються до них. Хлопці ходять до музичної школи.


У родині Полосухіних вміють встигати. Усією сім’єю вони відвідують мамині виступи на концертах. І поки вона співає, тато слухає, робить фото на згадку, приглядає за дітьми. Як у школі який захід, якщо треба підтримати дітей – батьки ніколи не відмовляють, а хутчіш беруться до підготовки: не встигли погодитись, як вже мають безліч ідей. Більше того, вони втілюють ці ідеї в життя з радістю. У вихованні дітей, у побуті не цураються порад популярних психологів.
– У спілкуванні з дітьми я використовую правило 3-х хвилин (не завжди є час, навіть у декреті, щоб спілкуватися з ними по кілька годин, розпитувати, і це зайве), – розповідає Яна. – Для мене це стало відкриттям. У нас немає дефіциту спілкування ні з мамою, ні з татом, але важливо, щоб діти знали, що вони завжди зможуть прийти. Можливо, я буду сердитись, але вони будуть відкритими. Ми також взяли до уваги правило Карпачова – дозволяємо Юлі писати на стінах. Спочатку, пригадую, контролювали, щоб не малювала деінде, а потім тато здався: розмальовували разом одвірки біля балкону. Коли дивишся на цю радість, посмішку, думаєш, що все решта вже й не так важливо. Ми даємо дітям право обирати. Коли доводиться покарати, завжди вибачаємося, пояснюємо причину. Дітей треба виховувати. Це класно, коли ти можеш дітьми пишатися, а не переживати за них. Це та межа, яку треба витримати, це праця.
Не секрет, що домашні клопоти, турботи, проблеми здатні відкинути романтику на останній пункт. І коли погрузаєш у побуті, світ втрачає кольори. Але Полосухіні й тут мають свою фішку.


– Це вже стало життєвою необхідністю: чоловік щоранку, коли йде на роботу, цілує мене, а я йому бажаю гарного дня. Це заряджає на цілий день. Так само я обіймаю дітей, коли вони йдуть до школи, бажаю гарних оцінок. Ми з чоловіком маємо ще одну класну традицію: можемо вийти разом до магазину увечері, прогулятися, взяти каву і посидіти надворі, поспілкуватися, наприклад, після репетицій, коли чоловік мене забирає чи зустрічає. Гуляємо, не поспішаючи. Подзвонили додому – як все добре, діти дивляться мультики чи щось тихо роблять, ми можемо цих 5-10 хвилин подарувати собі. Дуже шкода мені тих людей, які в ритмі нинішнього життя, на жаль, це втрачають.
Подарувавши собі ці кілька хвилин тет-а-тет, батьки поспішають додому, адже на них чекають діти, а вони для Яни та Андрія Полосухіних – це те, заради чого хочеться жити: «Щасливий той господар, – додає наостанок Яна, – у будинку якого лунає дитячий сміх».

Ольга ОСІЯНЕНКО

07.05.2020 11:26
Переглядів: 3927
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.