Рахунок проти смерті: як бухгалтерка з Тального вчить метастази грати за її правилами

Марія Мацишин усе життя обожнювала рух, швидкість і бездоганну точність цифрових звітів. Проте одного дня раптовий біль у спині буквально збив її з ніг. Діагноз прозвучав як безжальний вирок: онкологія. Проте жінка навідріз відмовилася перетворюватися на «зламану квітку». Вона пройшла крізь пекельне коло повної зневіри, але зрештою, всупереч усім медичним прогнозам, звелася на ноги з інвалідного візка. Сміливо взяла до рук калькулятор свого нового життя й розпочала запеклу, безкомпромісну боротьбу за кожен наступний світанок. Заради донечки Лізи й самої себе.

Рух, цифри і раптовий удар

До хвороби Марія була саме тією людиною, про яку кажуть: «її всюди багато». Закінчила Тальнівський коледж, влаштувалася працювати бухгалтеркою. І поки інші скаржилися на монотонну рутину, Марія щиро насолоджувалася кожною цифрою та магією чітких звітів. А щойно завершувався робочий день – одразу сідала за кермо. Швидкість, драйв, постійні поїздки, друзі, родина… Життя вирувало на максимальних обертах, аж поки організм раптово не дав перший серйозний збій.

«Усе сталося миттєво, – згадує наша співрозмовниця. – Сильно занив поперек. Ну, думала, звичайна справа: сидяча робота (по вісім годин за комп’ютером), мабуть, десь нерв защемило. Пропила курс знеболювальних, проколола протизапальні – і все ніби минуло. А рівно за місяць спину скувало так, що на роботі я спробувала підвестися зі стільця й упала від дикого, різкого болю. З того самого дня моє звичне життя в русі зупинилося».

Далі почалося нескінченне коло обстежень, холодні кабінети лікарів і слова, які наче лезом розітнули її реальність на «до» та «після». Рак молочної залози. Але найстрашнішим було інше – агресивні метастази, що вже встигли глибоко вразити кісткову тканину.

«Я вже подумки себе поховала»

Спершу була суцільна темрява. Марія не приховує: її перша реакція була звичайною, людською, без жодного пафосу кіношного героїзму. Було страшно й невимовно боляче.

«Я багато плакала. Коли почула діагноз, уже подумки себе поховала. Не знала, що робити далі, чи є бодай якийсь мізерний шанс викарабкатися, – ділиться вона. – Найстрашніша думка, яка щомиті крутилася в голові: «Як же я покину дитину?». Це розривало мене зсередини».

Ліза стала для Марії найбільшим стимулом жити. Вона знайшла в собі сили відверто поговорити з донькою: пояснила, що захворіла, і делікатно підготувала дівчинку до того, що невдовзі втратить волосся. Коли почало випадати і його довелося зістригти, це стало важким випробуванням для обох. Побачивши маму оновленою, маленька Ліза спочатку розплакалася, але з дитячою надією запитала: «Мамо, а твої коси повернуться, знову відростуть?». Почувши ствердну відповідь, заспокоїлася. Відтоді донечка стала для Марії справжнім маленьким янголом-охоронцем. Постійно оберігала її, забороняла підіймати важке, в усьому допомагала, приносила потрібні речі й зворушливо турбувалася: «Мамо, не нахиляйся, тобі ж може бути боляче».

Ця неймовірна дитяча турбота змусила жінку поглянути на світ зовсім іншими очима. Вона зізнається, що відчула до доньки ще більше ніжності, почала багато чого їй дозволяти й цінувати кожну спільну мить. Цей зв’язок став космічно міцним. Навіть повертаючись зі школи, Ліза щодня телефонує мамі, і кожна їхня розмова незмінно завершується найтеплішими словами: «Мамо, я тебе так люблю! Цьом-цьом, па-па!». Саме заради цих слів Марія щоранку знаходила сили прокидатися і йти на чергову виснажливу процедуру.

Переломний момент настав тоді, коли хвору вже у візку (самостійно ходити не могла) привезли на прийом до лікарки-хіміотерапевтки. Вона подивилася прямо в очі зневіреної жінки й сказала слова, що стали першою міцною цеглиною у фундаменті її теперішньої незламності: «Я побачила в тобі надію. Ти побореш, ти зможеш. Я в тебе повірила».

Ця щира віра медика й безумовна підтримка рідних змусили Марію підвести голову. Вона прийняла хворобу не як смертний вирок, а як підступного ворога, якого потрібно детально вивчити й локалізувати.

Попереду на жінку чекав колосальний, виснажливий шлях – хіміотерапія та променева терапія, які витискали всі сили. Проте хвора була не сама. Окрім донечки та сім’ї, навколо неї згуртувався цілий всесвіт. Звістка про біду шокувала багатьох, і Марії почали масово писати й телефонувати друзі, знайомі та навіть зовсім чужі люди. Телефон буквально розривався від повідомлень. Тисячі людей повторювали як один: «Ти зможеш, ти впораєшся, ми ж тебе знаємо:  ти неймовірно сильна!». Ця потужна хвиля солідарності та людського тепла давала колосальну опору й живила віру в те, що вона подолає все.

І перша велика перемога не змусила на себе чекати: Марія знову звелася на ноги і встала з інвалідного візка, довівши, що її воля та спільна підтримка сильніші за будь-які діагнози.

Зброя проти пухлини

Сьогодні головна надія Марії на повне приборкання хвороби – таргетна терапія. Коли ми запитали жінку, чому саме препарат «Ібранс» став її єдиним шансом зупинити метастази, вона пояснила це максимально доступно: «Якщо говорити простими словами, як мені розтлумачила лікарка, це сучасний протипухлинний препарат, створений спеціально для боротьби з раком молочної залози. Окрім нього, мені призначили семирічний курс гормонотерапії. Але саме “Ібранс” виконує ключову роботу – блокує ріст пухлини і не дозволяє раковим клітинам розмножуватися. У тандемі з іншими ліками, щомісячними крапельницями золендронової кислоти для захисту кісток та уколами, цей препарат дає надзвичайно хороший результат».

Держава навіть почала закуповувати ці дороговартісні ліки, щоб видавати їх безкоштовно. Проте фінансування критично мале, а черга – величезна.

Жінка особисто телефонувала на гарячі лінії та консультувалася з фахівцями, але відповідь була невтішною: під безкоштовну програму вона не підпадає. Першочергово держава забезпечує пацієнток із видаленими яєчниками або тих, у кого вже настала природна менопауза, оскільки за дослідженнями їм цей препарат потрібніший у першу чергу.

Тому Марія змушена купувати ліки самостійно. Коли вона лише починала таргетне лікування після виснажливих курсів хімії та променів, одна упаковка на місяць коштувала в аптеках близько 46-47 тисяч гривень. Для звичайної родини з Тального це непідйомна, астрономічна сума, яку потрібно знаходити щомісяця. Боротьба триває, і Марії дуже потрібна підтримка небайдужих.

Як допомогти?

Ціль збору: Лікування препаратом «ІБРАНС»

Посилання на банку Monobank: https://send.monobank.ua/jar/4VSzNP3uhK

Номер картки банки (Monobank): 4874 1000 2574 4486

Картка ПриватБанк: 4731 2196 5170 5182

Отримувач: Мацишин Марія Василівна

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА