Вісті Черкащини 
Забуті, заборонені й відроджені: це українські імена «з родзинкою»
Дзвенислава, Стефанія, Всеволод, Ізяслав — колись ці слова визирали зі сторінок підручників, лунали в піснях або майоріли в стрічці новин. Сьогодні ж вони мало кого дивують і стають дедалі популярнішими.
#ШОТАМ розповідає про неконвенційні українські імена «з родзинкою», чому одні з них пережили століття, а інші зникли, і як на цей вибір впливали віра, мода та соціальний статус.
Анастасія Косміна
історикиня, корпоративна лекторка, докторка філософії
Як Немир із Радомиром вживалися
У часи, коли на теренах сучасної України панувало язичництво (V–VI століття н. е.), натхненням для імен слугувала, передусім, природа. Апелятивні імена на кшталт Дуб чи Роза символізували глибокий зв’язок із землею, а Вовк і Баран — вказували на якості, якими людина нагадувала певного звіра. Крім цього, дітей називали за зовнішніми (Біляк, Русак), поведінковими (Верещака, Мовчан) ознаками та навіть черговістю їхнього народження (Третяк, Семак).
Згодом популярності на Русі набули двоосновні імена, що підкреслювали могутність і силу (чоловічі) та ніжність і родючість (жіночі). Наприклад:
- Всеволод — той, що володіє всім;
- Ізяслав — той, що «ізяв»/здобув славу;
- Радомир — той, що радіє миру;
- Ярополк — той, що має сили для нових походів;
- Доброгост — гостинний;
- Любава — люба, люб’язна;
- Вірляна — вірна орлиця;
- Милослава — мила та славна;
- Звіреслава — та, що прославляє звірів;
- Дзвенислава — та, що має гучну славу.
Після хрещення Русі 988 року значного впливу набув релігійний фактор, також з’явилися імена, запозичені з грецької. Так, у нашому вжитку з’явилися Неоніла — молода, нова, Секлета — обрана, свята, Харитина — милосердна. А також Євстафій — стійкий, як стеля, Панкратій — всевладний, всемогутній, Власій — простий, навіть… Тарас — бунтар, непокірний, яке зараз прийнято вважати питомо українським.
У контексті іноземного впливу варто згадати й про скандинавські імена, які побутували в княжих родинах ще з часів Аскольда — той, що має золотий голос, зазнаючи фонетичних трансформацій. Так, Інгвар — холоднокровний воїн перетворився на Ігоря, Хельга — свята — на Ольгу, Рогніда — народжена для влади — на Рогнеду.
Цікаво, що з приходом християнства на Русі розвинулися нові повір’я та забобони, пов’язані, зокрема, й з обрядом хрещення. Новонароджених дітей називали «тимчасовими» іменами, покликаними захистити їх від злих духів аж до хрещення. Так, ім’я Немир та його жіночий відповідник Немира мали відлякувати нечисту силу, що прагла заволодіти нехрещеною душею.
Як запорожці «позивні» обирали
Якщо кількість літописів, з яких ми можемо дізнатися про давньоруські іменні традиції, доволі обмежена, то з часів Козаччини до нас дійшли детальні антропонімічні пам’ятки — реєстри Війська Запорозького. Вони фіксували не лише імена, а й бойові прізвиська козаків — те, що сучасні військові називають «позивними».
Серед імен, що користувались попитом за часів Гетьманщини: Юхим, Панас, Сава, Олекса. Серед найколоритніших прізвиськ: Вернидуб, Перебийніс, Убийвовк, Нагнибіда, Непийвода, Вирвикишка тощо.
На вибір «позивного» впливали й практичні навички козака, його фах, наприклад: Швець, Гончар, Коваль, Писар. Попри свою войовничість, козаки вирізнялися набожністю, що часто відображалась у виборі біблійних імен, або ж імен-композитів із сакральним елементом: Богдан — даний Богом, Тимофій — богобоязливий, Єремія — ім’я пророка, Гаведай — мученик.
«Совєтський» колорит: Даздрапєрма й Перегон
Період російської імперії відзначився появою метричних книг і переписів населення, а також хижим прагненням асимілювати автентичні або ж незвичні імена, примітизувавши їх на російський манер. Так, Олекса став Алєксєєм, Маруся — Машею, Іванко — Ваньою, Мишко — Мішею тощо.
Зі створенням СРСР зросійщення лише посилилося. Звичною справою стали іменні неологізми чи радше нехитро зашифровані комуністичні гасла: Даздрапєрма — Да здравствуєт Пєрвоє мая, Кім — Комуністічєскій інтернаціонал молодьожі, Окдес — Дєсятілєтіе Октябрьской рєволюціі.
Збереглися архівні записи про радянську родину, яка утвердила свої атеїстичні ідеї, назвавши близнюків Небо (нєт Бога) й Бебо (бєз Бога), а також фанатів Микити Хрущова на ім’я Догон і Перегон (на честь космічних та економічних перегонів СРСР зі США).
Цікаво, що за понад двотисячолітню історію християнства у вжитку не з’явилося стільки біблійних імен, скільки утворилось на честь «вождя пролетаріату» Володимира Леніна. Це й Владлен, і Вілен, і Марлен (Маркс і Ленін), і навіть Нінель — жіноче ім’я-анаграма.
Попри те, що українські імена маркували селянськими та непрестижними, інтелігенція прагнула вберегти їх від забуття, обираючи колоритні творчі псевдоніми. До цього прийому вдавались Олесь Гончар, Олесь Бердник, Лесь Танюк, Терень Масенко, Ліна Костенко та інші.
Імена та поп-культура (так, тут буде пес Патрон)
Після здобуття незалежності Україна підхопила тренди західної поп-культури та, відповідно, імена романо-германського походження — Марк, Девід, Оскар, Емілія, Мілана, Ніколь, Домініка. Та вже на початку двадцятих українці почали масово вертатись «до джерел», вдаючись до забутих імен — Євдокія, Стефанія, Квітослава, Тарас, Остап, Богдан, Тимофій.
На початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано кілька химерних антропонімічних неологізмів: хлопчик Байрактар та дівчинка Джавеліна, а всі джек-рассел-тер’єри країни автоматично перетворилися на псів Патронів. Щоправда батьки дівчинки Джавеліни, що народилась 2022-го на Вінничині, все ж вирішили офіційно змінити її ім’я на Анастасію.
Українські імена ніколи не існували поза контекстом — вони змінювалися разом із вірою, владою, модою та повсякденним життям. Одні зникали, інші трансформувалися, треті поверталися з новими сенсами. Тож сьогоднішній інтерес до «забутих» імен — це не стільки про ностальгію, скільки про природне продовження довгої історії, у якій ім’я завжди було чимось більшим, ніж просто словом.
