Вісті Черкащини 
Військовий мобільний оператор. Чому держава створює окремий зв’язок для ЗСУ
Влада створює військового мобільного оператора – захищену мережу, яка забезпечить зв’язок на фронті навіть у разі вимкнення Starlink. Як нова система змінить ситуацію на полі бою?
Зв’язок на війні – це можливість управляти підрозділами, бачити ситуацію на полі бою в реальному часі та завдавати точних ударів. Значною мірою ці спроможності українська армія впродовж майже чотирьох років забезпечує завдяки супутниковому інтернету Starlink, який належить компанії Ілона Маска.
За чотири роки великої війни відносини українських військовослужбовців з цим сервісом переживали різні етапи: від ентузіазму до криз. Останнім часом ситуація виглядає стабільною, принаймні на тлі повідомлень про те, що для російських військових супутниковий зв’язок на окупованих територіях перестав працювати.
Попри це в армії та уряді розуміють, що навіть за наявності робочих відносин із SpaceX держава повинна мати резервні рішення. Ідеться не про заміну дітища Маска, а про створення альтернативи, яка в разі вимкнення Starlink не призведе до критичної втрати зв’язку на фронті, а принаймні пом’якшить наслідки.
Одним з варіантів може стати розвиток військового оператора – окремої захищеної мережі мобільного зв’язку для потреб армії. Схоже, певні елементи такої системи вже існують, але поки що працюють локально і не мають масштабного впливу.
З огляду на останні рішення щодо розподілу радіочастот, Україна, ймовірно, наблизилася до можливості розгортання мобільної мережі для Сил оборони. Що вона здатна змінити, чому не є панацеєю і як може вплинути на поле бою?
Розподіл частот для ЗСУ
29 січня 2026 року Міністерство цифрової трансформації надіслало до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та поштового зв’язку (НКЕК), проєкт змін до плану розподілу радіочастот. Ідеться про документ, який визначає, хто і на яких умовах може користуватися частотами для зв’язку в Україні.
НКЕК погодила проєкт без зауважень. Далі документ має розглянути Кабмін. За даними видання Dev.ua, зміни передбачають виділення 30 МГц у діапазонах 703-733/758-788 МГц для впровадження 5G. Цього ресурсу має вистачити на три ліцензії по 10 МГц для мобільних операторів, якщо вони братимуть участь у тендері. Освоєння цих частот очікується в другій половині 2026 року.
Крім того, проєкт передбачає можливість для ЗСУ створювати приватні захищені 4G/5G-мережі. У пояснювальній записці наводиться досвід армій НАТО, які використовують такі мережі для обміну мультимедійною інформацією в реальному часі: відео, голосовими повідомленнями, телеметрією. Як зазначається, це підвищує ситуаційну обізнаність і дозволяє ефективніше управляти військами.
Документ передбачає використання шифрування та спеціальних протоколів захисту, що унеможливлюють перехоплення сигналу. У пояснювальній записці також наголошується, що надійний зв’язок є критично важливим для координації дій Сил оборони та Генерального штабу в умовах воєнного стану.
Імовірно, держава закладає в регуляторну модель можливість розгортання ізольованих 4G/5G-мереж для оборонних потреб. ЕП звернулася до Міноборони та Мінцифри з проханням пояснити логіку створення таких мереж і уточнити, чи означають ці зміни підготовку до запуску окремого військового оператора.
У Мінцифри зазначили, що них звернулися представники Генерального штабу з пропозицією передбачити можливість впровадження систем рухомого (мобільного) звʼязку LTE та 5G в інтересах сил оборони.
За словами телекомунікаційного експерта Романа Хіміча, є два сценарії розгортання військового оператора. Перший – модель віртуального оператора (MVNO). У такому випадку військові користуються інфраструктурою звичайних операторів. Вони отримують окремі сім-картки, можуть мати пріоритет трафіку та спеціальні налаштування безпеки, однак мережа залишається цивільною.
Другий – створення ізольованої мережі: власної інфраструктури з окремим частотним ресурсом і власним ядром мережі. Така система може розгортатися, наприклад, у зоні боїв. Це значно складніший і дорожчий сценарій, але він забезпечує повний контроль і мінімізує залежність від комерційних операторів.
У Мінцифри додали, що усі питання, що стосуються безпосередньої організації зв’язку для військових, вибору моделі (окрема інфраструктура чи віртуальний оператор) та стратегічної мети проєкту, — це зона відповідальності Мініоборони та Генштабу.
Для чого військовим LTE
Тема використання LTE-зв’язку у війську не нова. Її згадують як одну з альтернатив або доповнень до супутникового інтернету Starlink. У багатьох підрозділах 4G-мережі дозволяють відносно швидко організувати доступ до інтернету, але така модель прив’язана до базових станцій мобільних операторів.
4G – покоління мобільного зв’язку, тобто загальний стандарт швидкості та можливостей мережі після 3G, а LTE – технологія, яка реалізує цей стандарт.
Для роботи 4G-зв’язку на фронті потрібні джерело мобільного сигналу (покриття оператора), обладнання для його прийому (зазвичай 4G-модем), спрямована на БС антена та можливість роздати інтернет у підрозділі. Антену необхідно орієнтувати в бік найближчої БС українських операторів. Такі комплекти обладнання вже продаються у відкритому доступі.
“За своєю природою технологія LTE призначена саме для передачі даних. Проте вона дозволяє налаштувати й голосовий зв’язок через мобільний інтернет — для цього існує технологія VoLTE. Чи будуть ЗСУ використовувати саме цей формат для спілкування, і яким чином це буде реалізовано на практиці, вирішуватиме виключно Генштаб, спираючись на потреби наших захисників”, — відповіли в Мінцифри.
У деяких військових підрозділах, з якими спілкувалася ЕП, цей тип зв’язку давно розвивається як резервний на випадок чергового “супутникового шантажу”. Спроби побудови окремих 4G-рішень для армії тривають не перший рік.
“Перші сім-картки військового оператора ми отримали під час оборони Авдіївки. Він локально існує і розвивається”, – зазначає співрозмовник ЕП в одній з бригад, який відповідає за забезпечення зв’язку. За його словами, військовий оператор – це ізольована мобільна мережа, доступ до якої мають лише військові. Вона працює на спеціальних сім-картках і власній або виділеній інфраструктурі.
Така мережа не інтегрується з цивільними операторами і не дає прямого виходу в їхні системи, що підвищує рівень контролю й безпеки. Фактично це автономний мобільний зв’язок для оборонних потреб, який дозволяє передавати дані та координувати дії підрозділів без залежності від комерційних мереж.
За словами співрозмовників ЕП серед військових, перевага такого рішення в тому, що мережу контролює армія. Якщо військові відповідають за інфраструктуру, то вони й охороняють обладнання, стежать за його роботою, забезпечують живлення.
“Ми й зараз використовуємо LTE як резервний канал. У мене є точка недалеко від міста: там підключена оптика, є Starlink, а третій варіант – LTE. Якщо “падають” перше і друге, я вмикаю мобільний інтернет. Це цивільний оператор, військовий там не працює. Однак якщо зникає електрика, то через дві-три години базова станція вимикається”, – ділиться згаданий військовослужбовець.
За даними джерел ЕП, кілька місяців тому систему військового зв’язку переформатували. Польові вузли зв’язку (ПВЗ) посилили, а в бригадах з’явилися LTE-взводи. Мобільний зв’язок почали вбудовувати в штатну структуру підрозділів.
Наразі незрозуміло, як буде розгортатися LTE-інфраструктура в армії і хто відповідатиме за порядок та логіку встановлення БС. Ухвалюватимуть такі рішення на рівні корпусів чи на рівні вищого командування – поки невідомо.
Рішення потрібне, але Starlink не замінить
Власна захищена мережа зв’язку потрібна, підкреслюють усі співрозмовники ЕП в Силах оборони. Водночас вони визнають, що в короткостроковій перспективі вона навряд чи радикально змінить ситуацію на фронті. Цим напрямом потрібно займатися системно. Побудова мережі потребує років і якщо відкласти це рішення, то в критичний момент може з’ясуватися, що альтернативи немає.
“Якщо в якийсь момент Starlink зникне, як зараз у росіян, постане просте питання: що робити тут і зараз? Під час операцій на курському напрямку в нас Starlink не працював. Тоді всі одразу перейшли на альтернативу: почали використовувати радіостанції Silvus чи LTE”, – каже співрозмовник ЕП в одній з бригад.
Попри очевидні переваги й потребу розвитку цього напряму, робити ставку на наземні 4G/5G-мережі як на основний вид військового зв’язку ризиковано. Такі мережі потребують значних фінансових та ресурсних витрат, а їх інфраструктура стаціонарна і вразлива до ударів.
“Ідея побудувати військового оператора з нуля звучить красиво, але в реальності це, можливо, роки на розгортання, величезні витрати й велика стаціонарна інфраструктура, яка стає ідеальною ціллю для ракет і дронів”, – зазначає Хіміч.
До того ж Starlink настільки зручний та універсальний у використанні, що альтернативи йому наразі немає. “Коли є Starlink, змусити пілотів чи підрозділи повернутися до інших рішень складно. Веж мало, покриття гірше, обладнання треба налаштовувати і правильно спрямовувати, потрібні додаткові знання, а Starlink увімкнув у розетку – і є інтернет”, – каже зв’язківець в одній з бригад.
Хіміч додає, що відомчі 4G/5G-мережі повноцінно Starlink не замінять. За його словами, супутниковий інтернет – це інша “фізика” війни з глобальним покриттям, швидким розгортання та відносною стійкістю до знищення. Starlink, підкреслює експерт, може замінити лише інше супутникове угруповання з подібними характеристиками. Ні військовий оператор, ні 5G цього не зроблять.
