Вісті Черкащини Валіза, яку сімдесят років вважали замінованою
Майже 70 років пролежала на горищі в селі Гарбузин на Черкащині валіза німецького офіцера. Відкривати боялися – думали,
що її заміновано
– Таку легенду нацист розповів хазяйці, в якої квартирував під час окупації. Перестрахувався від пограбування, обіцяв повернутися за своїми речами, – розповідає 57-річний Олег Бойко, боєць 32 окремої механізованої Сталевої бригади.
Нині валізу часів Другої світової можна побачити у військово-патріотичному центрі-музеї “Бойкова Шампань”. Заклад у селі Козацьке Звенигородського району на Черкащині Олег відновив торік.
– Свого часу я активно підтримував клуби історичних реконструкторів. Наприклад, давав зброю зі свого музею, щоб вони могли побігати, постріляти. Навіть гармати свої тягав, – продовжує Олег Бойко. – І от були ми на реконструкції Корсунь-Шевченківської битви. Там познайомився з хлопцем із позивним “Артист”, бо він у будинку культури працював. Загинув, на жаль, 2022-го. І якось сиділи, розмовляли, зайшла мова за мій музей. І він каже: “А я чув таку брехню, що в селі Гарбузин, коли німці тікали з Корсунського котла, один офіцер залишив валізу”.
За словами Бойка, Черкащина досі приховує чимало потенційно унікальних експонатів. Він згадує історію про автомобіль рейхскомісара України Еріха Коха.
– Його Mercedes, тривісний позашляховик, зберігся в людей. Таких авто було випущено всього шість чи сім штук, навіть у Гітлера був. Просили 50 тисяч доларів, у мене таких грошей не було. Потім один багатій викупив цю машину у свою колекцію. Жаба мене й досі душить.
Історія з валізою також не давала спокою. Власниця, літня жінка, довго не погоджувалася її продавати. Перемовини зайшли в глухий кут. Лише 2011 року вдалося знайти її сина в Києві.
– Я з ними зідзвонився. Він і знати не знав про ту валізу, – продовжує Олег. – Домовилися, що я її відкрию: щось цікаве візьму в музей, а щось вони собі заберуть. Син якось умовив матір, хоч вона була страшенно незадоволена. Замки довелося зламати.
Легенда про мінування змушувала бути обережним.
– Саперів не викликали. Я послухав – ніде нічого підозрілого. Афган, АТО все ж таки пройшов, трошки в цьому розбираюся. По міліметру піднімав кришку, ліхтариком світив усередину, – розповідає Бойко.
Усередині виявився порцеляновий посуд на шість персон із нацистською символікою. Його залишили собі господарі. Увесь інший вміст став експонатами. Офіцерський одеколон у шкіряному футлярі, який і досі пахне, кишеньковий ліхтарик, чотири банки тушонки, книга з вибухової справи 1915 року, якісне офіцерське сукно з пломбою, вишиті рушники та маленька швейна машинка.
Найцікавішими виявилися фотографії. На них – імовірний власник, його весілля, родина на пікніку, він біля трактора. На одній, не вклеєній в альбом, фотокартці був напис олівцем німецькою: “Харків. Місце дислокації. 1943 рік”. Це був час найзапекліших боїв за місто, коли воно кілька разів переходило з рук у руки. Спроби знайти нащадків офіцера в Німеччині за номером трактора, на жаль, не увінчалися успіхом.
