Вісті Черкащини 
Протести шахтарів Львівсько-Волинського басейну: один з рухів, які привели Україну до незалежності
Чорновіл сказав, що в разі невисування політичних вимог краще взагалі не страйкувати. З 13 березня 1991 року всі шахти Львівсько-Волинського басейну доєдналися до протесту: крім виплати боргів, гірники вимагали суверенітету України
З середини 1970-х років вугільну промисловість починає переслідувати криза: копалина дешевшає, а прибуток падає разом з престижністю професії. Зарплата частково компенсувала важкі умови праці, та за часом вона почала зменшуватись, а потім затримуватись. Це за умови, що в гірничому регіоні складно знайти іншу роботу.
Шахтарі вийшли на економічний протест, а з березня 1991 року, за ініціативи представників Львівсько-Волинського вугільного басейну, вимоги стали політичними.
В огляді Еспресо.Захід ви дізнаєтеся про внесок львівських і волинських шахтарів у протестах.
Умови праці
У 1988 році, “Укрзахідвугілля” було одним з найкращих виробничих колективів СРСР, яка забезпечувала забої механізованими комплексами на 100%. Попри те, що ручною працею займались в середньому 41-46% робітників. Самозаймання вугілля на високому рівні, шахти повні пилу та газу, а правилами безпеки нехтували для більшого видобутку, що призводило до високої травматизації та смертей. Декламований робочий день тривав 6 годин, хоча по факту люди проводили у шахтах 10–11, часом і 14–16 годин. Стаж надавав право виходити на пенсію у 50 років, але мало хто доживав до такого віку.
Суттєві зміни внесли в оплату праці. Так на них зреагував заступник голови страйкому у Нововолинську А. Борис:
“Ще при Хрущові з’явилася тенденція скорочувати видобування вугілля коштом розвитку інших видів енергії. У соціальному плані шахтарів зрівняли з працівниками, що трудяться на поверхні. Ігнорували багато факторів: що гірники працюють позмінно, вдень і вночі, при раптових перепадах тиску під час спуску й підйому”.
Як сказав очільник страйкому, шахтарі, пропрацювавши 10–15 років, винесли багатьох своїх друзів мертвими із шахти та були свідками багатьох каліцтв, ставали інвалідами від хвороб легень.
Дозрівання руху
Страйки шахтарів відбувались у кілька хвиль, перша з яких припала на липень 1989 року. Почались вони у ніч з 15 на 16 липня у шахтах “Ясинівська-Глибока” ВО “Макіїввугілля” Донецької області. За кілька днів страйкували 67 шахт та понад 220 тис. працівників. Увечері 20 липня у Львові створили комітет Львівсько-Волинського вугільного басейну, і з наступного дня всі 12 шахт Львівщини припинили роботу. Протестувальники вимагали гідних умов праці, відчуженості шахт, збільшення відпустки, регулярного постачання їжі, надбавки до зарплати за нічні зміни. Також прирівняння до виробничої травми професійні невиліковні захворювання на силікоз та антракоз, викликані тривалим перебуванням на шахті. У переліку вимог було 48 пунктів, кожен регіон додавав у список нагальні йому питання.
Перші протести гірників були викликані економічними вимогами. Уряд СРСР ішов на зустріч та швидко зреагував, через кілька днів як акції стали масовими. Горбачов записав відеозвернення до шахтарів та контактував з офіційними представниками інтересів професійної групи – головами страйкових комітетів. Вимоги протестувальників тимчасово задовольнити, та ситуація погіршувалась.
Від більшої зарплатні до суверенної України
Ситуацію, яка склалась на початку 1991 року, схарактеризував голова страйкому шахти №9 у Нововолинську С. Охрім:
“Ми зрозуміли: без змін у політичних структурах не зможемо задовольнити економічних інтересів. Без реальної незалежності України ми й надалі залишимося рабами”.
З ініціативи представників ВО “Укрзахідвугілля”, 1 березня 1991 року до попередніх умов страйку внесли політичні вимоги: суверенітет України та переобрання Верховної Ради УРСР. 11 березня провели розширене засідання страйкових комітетів у тодішньому Червонограді. У роботі взяли участь директори, голови профкомів шахт та представники місцевої влади. Серед них був голова Львівської обласної Ради народних депутатів В’ячеслав Чорновіл. Він був категорично проти виключно економічних вимог та порадив не страйкувати, якщо на порядок денний не візьмуть політичні потреби.
Розпочався новий економічний страйк, до якого 13 березня доєднався Нововолинськ – тепер, всі 22 вугільні підприємства Львівсько-Волинського басейну залучились до страйків. У газеті “Робітничий голос” надрукували резолюцію страйку шахтарів нововолинської групи шахт:
“У зв’язку з невиконанням вимог шахтарів та усвідомлюючи, що без докорінних змін політичної структури СРСР аж до повної її ліквідації ці вимоги не виконають, ми відновлюємо тимчасово припинений 26 липня 1989 р. страйк”.
Серед вимог були:
- ліквідація інституту президентської влади СРСР;
- розпуск Верховної Ради Союзу як представницького органу, який стоїть на перешкоді республікам на шляху до побудови незалежних держав;
- негайно надати Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного акту;
- На основі Декларації від 16 липня 1990 р. розробити новий проєкт Конституції України;
- Припинити судовий розгляд і звільнити з-під арешту Степана Хмару та інших політв’язнів.
Через серйозність ситуації, президент СРСР Горбачов зібрав представників кожного шахтарського регіону з усього Радянського Союзу у Свердловському залі Кремля 2 квітня. Зібралися сотні шахтарів, четверта частина була з УРСР. Більшість гірників декламували економічні вимоги, тільки делегація “Укразахідвугілля” виголосили про політичні. Один з таких шахтарів Ф. Захарчук проникнув крізь охорону та спробував підійти до Михайла Горбачова. Побачивши наполегливість гірника, президент дозволив йому говорити: замість запланованих 45 хвилин розмова тривала неповні три години. Першим пунктом у списку вимог Захарчука було звільнення Михайла Сергійовича.
Результати: часткове задоволення потреб та підвалини розвалу СРСР
Основні політичні вимоги страйкарів виконали: шахтарі отримали вищі зарплати та право пільгового виходу на пенсію. Уряд підписав тарифну угоду, яка передбачала індексацію заробітної плати й запевнив, що не переслідуватиме мітингувальників та відкличе всі судові позови, пов’язані з цією справою. Але в документах не визначили умови виходу зі страйку, не видали зарплату за дні протестів та відшкодування підприємствам, які бойкотували – це теж було серед вимог. Членів страйкомів, серед яких був червоноградський, це не влаштувало, вони вирішили добиватись політичних вимог і надалі: включно з передачею влади Раді Федерації суверенних держав, їх Верховним Радам й урядам. В середині квітня у Києві відбулись переговори між представниками ради підприємств, що страйкували, та владою. Підписали узгоджений протокол, де шахтарі наголосили ВР УРСР прийняти Конституцію республіки до підписання Союзного договору. Натомість документ передбачав комплекс заходів з відновлення вугільнодобувного процесу.
Окремі представники східних шахтарських регіонів продовжили страйк, адже проєкт Конституції від ЦК КПУ не гарантував незалежності та суверенітету України, та до травня людський потенціал протестів вичерпався, у шахтах відновили видобуток вугілля.
