Поліція з народом? Як (не) змінилась робота правоохоронців після Революції гідності

Одна з головних причин, чому наприкінці 2013 року сотні тисяч українців вийшли на Майдан, — незаконне і нічим не обумовлене насильство з боку спецпризначенців щодо студентів, які вимагали від президента Януковича підписати угоду про асоціацію з ЄС.

Повідомляє Громадське

Після перемоги Євромайдану нова влада взялася поліцію реформувати. Тож як зараз поводять себе силовики на масових акціях і чи вдалося викорінити насильство в поліції?

Мирний протест — святе

Ще під час Революції гідності та деякий час потому Рада і Кабмін скасували найлютіші норми, ухвалені під час акції протесту — «диктаторські закони» 16 січня та постанови уряду, що розширювали використання спецзасобів, зокрема, давали дозвіл на застосування водометів навіть за мінусової температури.

Ці, часто скопійовані з російського законодавства, норми мали дати можливість силовикам розігнати Майдан. Очевидно, якби це вдалось, ми б побачили сценарії на кшталт Білорусі та Росії.

Україна пішла іншим шляхом і, крім скасування згаданих норм, після Майдану деякі положення змінили умовно на користь протестувальників. Наприклад, постанова уряду від 2017 року передбачає, що Нацгвардія повинна спочатку попередити про застосування спецзасобів, а водомети взагалі може використати лише за +10 градусів і не холодніше (до цього можна було не нижче 0).

Але, як часто у нас буває, все залежить не так від норм закону, як від готовності їх порушити. Як і за Януковича, так і зараз, Конституція передбачала і передбачає свободу мирних зібрань, але реагувати на них можна по-різному.

Речник МВС Артем Шевченко запевняє, що останніми роками навіть не йшлося про масове застосування спецзасобів правоохоронцями. І наголошує: Майдан показав, що право на мирний протест — священне, конституційне, й саме так на нього реагує поліція зараз.

«Хочете перебувати під стелою (Незалежності на Майдані — ред.) — перебувайте, скільки хочете. В іншому місці також. Ось фопівці сидять — до літа нехай сидять, їх ніхто не прибирає», — сказав він у коментарі hromadske.

Українські співробітники поліції стоять під час присяги на Софійській площі в Києві, Україна, 4 липня 2015 року.

Українські співробітники поліції стоять під час присяги на Софійській площі в Києві, Україна, 4 липня 2015 року.
Фото: AP/Mykhailo Markiv

Краще слова, ніж кийки

Шевченко зазначає, що після Революції гідності правоохоронці використовують на акціях «європейську традицію зі скандинавським досвідом — максимально говорити через поліцію діалогу і мінімально застосовувати силу».

Поліція діалогу запрацювала в найбільших містах України з 2017 року. Це позаштатні працівники, яких спеціально навчають, як спілкуватися, як налаштувати не на агресію, а на мирний характер акції. МВС оцінює цю роботу «дуже добре», каже Шевченко.

Правозахисниця Олександра Матвійчук очолює Центр громадянських свобод, який набирає групи спостерігачів «Озон», що стежать за порушеннями на масових акціях. Волонтерів навчають визначати грубі порушення на мирних зібраннях.

«Оскільки ми робимо це від початку 2013 року, то можемо говорити, що бачимо динаміку по Україні. І після Майдану, справді, охорона громадського порядку почала змінюватися на краще», — каже вона у коментарі hromadske.

Поліцію діалогу Матвійчук називає однією з найважливіших змін, бо «раніше поліцейські взагалі не розуміли, що треба говорити з організаторами акцій». Але, попри позитивні зміни, спостерігачі продовжують бачити непрофесійні дії поліції та непропорційне застосування сили до учасників мирних зібрань, наголошує правозахисниця.

І ці два поняття слід розділяти, бо на акціях правоохоронці повинні не тільки не бити учасників, а й забезпечувати порядок.

«Якщо частина людей вдається до агресивних дій, це не позбавляє всього зібрання характеру мирного, але накладає на поліцію обов’язок виокремити цих людей, ізолювати й дати можливість іншим реалізувати своє конституційне право», — пояснює Матвійчук, як мають діяти поліцейські.

Поліцейський б'є активіста під Шевченківським райсудом Києва під час акції на підтримку Сергія Стерненка, якого звинуватили у вбивстві та незаконному носінні холодної зброї, 15 червня 2020 року.

Поліцейський б’є активіста під Шевченківським райсудом Києва під час акції на підтримку Сергія Стерненка, якого звинуватили у вбивстві та незаконному носінні холодної зброї, 15 червня 2020 року.
Фото: Олександр Хоменко/hromadske
Поліція затримує активіста під Шевченківським райсудом Києва під час акції на підтримку Сергія Стерненка, 15 червня 2020 року.

Поліція затримує активіста під Шевченківським райсудом Києва під час акції на підтримку Сергія Стерненка, 15 червня 2020 року.
Фото: Олександр Хоменко/hromadske

Операція «Ідентифікація»

Правоохоронці застосовують силу лише в разі загрози іншим, або якщо хтось проявляє агресію, штовхається, щось кидає тощо; а випадки перевищення повноважень — поодинокі, запевняє речник МВС.

Проте в ідеальному світі покарання за злочин має буди завжди, навіть якщо вони поодинокі. І кроком у напрямку до ідеального світу стало запровадження жетонів для поліцейських з особистим номером, а для спецпризначенців — номерів на касках.

Але не завжди ці правила виконуються. Наприклад, влітку під час акції біля Шевченківського суду Києва у кількох нацгвардійців були однакові номери на шоломах, а низка поліцейських не мали жетонів. В МВС тоді зробили «зауваження» керівництву Нацгвардії.

Цікаво, що за пів місяця до того випадку на одній з акцій в Росії у двох поліцейських побачили однакові номери жетонів. Сподіваємося, що це таки збіг, а не перейняття досвіду.

Наша журналістка Вікторія Рощина частіше за будь-кого на hromadske буває на масових акціях. За її спостереженнями, останнім часом індивідуальні номери правоохоронці мають завжди, а командири намагаються остудити занадто гарячих підлеглих під час не максимально мирних акцій.

Силовики із шоломами з однаковими номерами стоять під Шевченківським райсудом Києва під час акції на підтримку Сергія Стерненка, 15 червня 2020 року.

Силовики із шоломами з однаковими номерами стоять під Шевченківським райсудом Києва під час акції на підтримку Сергія Стерненка, 15 червня 2020 року.
Фото: Олександр Хоменко/hromadske

Ми запитали Артема Шевченка, чи має МВС або поліція дані щодо звільнення працівників, які перевищили повноваження. За його словами, статистики з конкретних причин звільнень не ведуть, як і по порушеннях з боку правоохоронців на акціях.

«Є така причина — з компрометуючих обставин. Але туди потрапляють усі: ті, проти кого протокол порушували, проти кого не порушували, і хто себе якось дисциплінарно погано поводив», — зазначив він.

Олександра Матвійчук погоджується, що запровадження номерів та жетонів — це позитивна зміна.

«У 2013 році ми моніторили акції під Межигір’ям і бачили, що там взагалі людей оточують невідомі люди в чорному, в них немає жодних нашивок. Зараз, коли є засоби ідентифікації — уже плюс. Але жетон часто ховають за іншим екіпіруванням, тому є простір для вдосконалення», — каже вона.

Водночас Матвійчук не погоджується, що випадки непропорційного застосування сили — поодинокі. І наголошує: коли такі випадки стаються, знайти винних складно. Як приклад вона навела історію, коли на ЛГБТ-прайді в Харкові спостерігачі побачили, як правоохоронець б’є лежачого.

«На нашому відео було чітко видно обличчя правоохоронця, і ми звернулися до поліції. Вони провели службове розслідування і сказали, що не можуть встановити особу цієї людини», — зазначила правозахисниця.

Для hromadske далеко за прикладами ходити не треба. У жовтні 2017 року нашого журналіста Дмитра Реплянчука побили правоохоронці у Святошинському райсуді Києва. Відтоді просування у справі немає, а службове розслідування не встановило особи поліцейських, які були в балаклавах, коли напали на журналіста. Свіжіший приклад — напад патрульних на нашого Богдана Кутєпова.

«Ми можемо точно говорити, що традиція безкарності та кругової поруки зберігається», — наголошує Матвійчук.

Реформували-реформували, але…

Але переважна більшість українців стикаються з поліцією не на масових заходах, а в повсякденному житті. І чи змінилось щось тут?

Харківський інститут соціальних досліджень регулярно вивчає ставлення населення до поліції та досвід громадян від спілкування з правоохоронцями. У його звіті за 2020 рік йдеться, що майже 52% опитаних вважають насильство в поліції поширеним. А 2% заявили, що впродовж року ставали жертвами побиття з боку поліції або правоохоронці завдавали їм страждань чи катували.

Правозахисники екстраполювали цей відсоток на все доросле населення — вийшло 698 тисяч випадків незаконного насильства за рік. До Майдану відсоток був дещо більшим, але не набагато (2,1-3,5%).

Мало хто заперечує успіх проєкту «патрульна поліція» — принаймні на початку.

Вибір патрульних для показової реформи був очевидним, бо з ними найбільше стикаються пересічні громадяни, каже Олександра Матвійчук. На старті реформи вона була одним з тренерів нових патрульних і з колегами складала програму їхнього навчання.

«Коли вони з’явились у нових формах, усміхнені, доброзичливі, соціологія одразу показала зростання довіри до поліції в цілому. Там були дуже різні люди — і малі підприємці, і кандидати філософських наук. Прийшли люди, які повірили, що поліція змінюється, і захотіли зробити свій внесок. Але що відбулося далі? Реформа не продовжилась», — розповідає правозахисниця.

У підсумку вийшло так, що людину через якесь правопорушення ввічливо затримували нові патрульні, а у відділку її зустрічав «старий мєнт» — метафорично пояснює ситуацію Матвійчук.

«Патрульні почали звільнятися, розчаровуватися, і довіра почала падати», — додає вона.

Якщо серед нових патрульних було понад 90% людей, які раніше ніколи не працювали в поліції, то «переатестацію» решти особового складу інакше як в лапках писати рука не підіймається.

З майже 70 тисяч працівників Нацполіції її не пройшли лише трохи більш як 5 тисяч. Але й законодавчі норми були так «вдало» прописані, що понад 90% з цих звільнених поновились на посаді через суд, а держава ще й виплатила їм загалом 55 мільйонів гривень компенсації за «вимушений прогул».

Ба більше, близько третини «беркутівців» продовжили собі працювати у реформованих правоохоронних органах, а «батько» цих реформ, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, коментувати це не хоче.

Голова Національної поліції України Хатія Деканоїдзе в центрі розмовляє з працівниками поліції під час Дня національної поліції в Києві, 4 серпня 2016 року.

Голова Національної поліції України Хатія Деканоїдзе в центрі розмовляє з працівниками поліції під час Дня національної поліції в Києві, 4 серпня 2016 року.
Фото: AP/Efrem Lukatsky
Авторка реформи патрульної поліції Хатія Деканоідзе також упевнена, що «совкова система» нікуди не поділась.

«Після першої хвилі, реформи патрульної поліції, більше нічого не було. Я думаю, що якщо не до кінця довести реформу поліції, то… Я не хочу казати, що такі жахливі випадки знову будуть, але в українському суспільстві виникне багато питань», — сказала вона, коментуючи зґвалтування жінки у відділку поліції в Кагарлику.

Погляд збоку

Аби отримати більш нейтральний погляд, ми поговорили з колишнім омбудсменом Грузії Гіоргі Тугуші, який неодноразово приїжджав до України у складі Європейського комітету з протидії катуванням. Він бував у нашій країні з 2009 року до 2020-го, останній звіт, що стосувався поліції, вийшов у 2018 році.

За словами Тугуші, після Революції гідності поліцейське насильство справді пішло на спад.

«Зміни є. Якщо взяти 2010-2011 роки, катування були систематичними, жорстокими, ми навіть знаходили в поліції маски та протигази. Затримані розповідали про катування з битами, целофановими пакетами, які вдягали на голову», — розповів він.

У 2017 році жорстокість методів поліції стала меншою, про використання протигазів та целофанових пакетів затримані вже не розповідали. Водночас у своєму звіті Комітет описує проблеми, які залишились: неналежні затримання, перевищення сили, затримання без офіційної реєстрації цього факту, незабезпечення права на захист, зокрема, відсутність адвоката, неповідомлення родичів про затримання.

Насамперед такі порушення допускають оперативні співробітники, і саме тому реформа не повинна завершуватися на новій патрульній поліції, наголошує Гіоргі Тугуші.

«Треба не тільки вводити патрульну поліцію у красивій уніформі й на “пріусах”. Потрібні нові кадри, треба проводити тренінги, впроваджувати механізми підзвітності, механізми нагляду. Але, крім поліції, необхідні реформи прокуратури, судів, там дуже багато проблем — без цього нічого не буде», — підкреслив він.

Кричіть голосніше

Однак усі роки після Майдану політична воля у правоохоронній сфері одна, і звати її — Арсен Аваков. Наївно думати, що через 7 років вона зненацька вирішить щось кардинально змінити. І що ж робити?

Скидається на те, що головним інструментом боротьби з поліцейським насиллям залишається, як і раніше, розголос.

Правозахисниця Олександра Матвійчук погоджується з цим: «На жаль, керівництво поліції реагує тільки реактивно, і тільки в тих випадках, які через брутальність і жорстокість стали відомими на всю країну».

Натомість в МВС, схоже, таку «реактивність» і вважають свідченням позитивних змін у системі.

«У Врадіївці три дні приховували факт зґвалтування і спроби вбивства жінки. А розслідування зґвалтування і вбивства доручили самому ґвалтівнику. А коли запалав райвідділок, тільки тоді про це дізнався міністр Захарченко. Ми ж діємо інакше. В Кагарлику від моменту інформації про те, що є підозри щодо насилля з боку працівника поліції, через годину люди уже були затримані й передані слідству. Відчуйте різницю, будь ласка!», — так заступник Авакова Антон Геращенко пояснював, чому його шеф на своєму місці й після випадку в Кагарлику у відставку не піде.

Тобто в МВС, схоже, вважають, що ефект реформи не в тому, щоби таких випадків не було, а в тому, як система на них реагує.

Щоправда, після випадку в Кагарлику в поліцейських відділках мають впровадити систему відеоспостереження, а також посилити контроль за роботою із затриманими.

Олександра Матвійчук наголошує, що розголос не може бути ефективним механізмом захисту, бо він не може тривати постійно.

«Пам’ятаєте вбивство Кирила Тлявова? Хто зараз особливо цікавиться, що з цією справою? Спочатку є розголос, а далі, якщо немає громадського контролю, а його, як правило, немає, то за якийсь час легко спустити справу на гальмах. Я це називаю “ефект прожектора”: коли є увага преси та громадськості — є шанс на якесь просування, щойно увага перемикнулася (а ми живемо в країні, де постійно щось трапляється) — у цій темряві легко владнати свої справи», — підсумовує Матвійчук.

22.02.2021 12:42
Переглядів: 554
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.