Вісті Черкащини 
«О 5 ранку взяв бронік, каску і поїхав сам евакуацію проводить. Два села йшов пішки», – комбат Ніконов із черкаської бригади ТрО
– Який би ти атеїст не був, як воно летить або десь прилітає поряд, то хочеш‐не‐хочеш, ти і молишся, і просиш, і хрестишся!
31‐річний Дмитро Ніконов понад півтора року очолює 157‐й батальйон Черкаської бригади територіальної оборони.
Він переїхав у Черкаси, щоб почати тут життя з чистого аркуша. Але війна втрутилася в ці плани уже через півтора місяця. Пригадує, що в перший день вторгнення шукав, де в Черкасах видають автомати. А вже незабаром виконував завдання зі своїм батальйоном на Курахівському, Сіверському, Запорізькому, Покровському та інших напрямках.
– Ми заїхали на Покровськ, і нам прилітає завдання займати рубежі оборони. І, на жаль, одразу несемо втрати: в перший же день це четверо «200» і четверо «300».
Саме Покровський напрямок він згадує, як найтяжчий. Там він самотужки здійснив евакуацію своїх бійців, що відмовилися роботи інші військові, і врятував їм життя. Каже, після цього «колектив став колективом».
Ніконов трохи соромиться на початку розмови із «18000». Говорить, що це його перше інтерв’ю, і що з журналістами йому страшніше, ніж на передовій. Але далі, попри лютий мороз, розмова йде, як по маслу.
Про перші бої й страх на війні, про росіян, які йдуть вбивати українців, щоб заплатити за операцію матері, про найскладніший момент особисто для себе. А ще про те, як черкащани успішно нищили ворожу логістику, як в’їхав у дерево на авто, але виконав завдання, та, власне, куди рухається і як розвивається його батальйон.
Ми говорили багато і відверто. Й ось головне з нашої розмови.
«У бабки, яка стояла переді мною в черзі з гречкою, запитав: «Де тут автомати видають якісь?»
– Як опинився у Черкасах?
– Я переїхав сюди 3 січня 2022 року (Ніконов народився та навчався у Переяславі – ред.). Хотів почати життя із чистого аркуша. Тут мене ніхто не знає, я нікого не знаю, нове місто, нові знайомства. До цього багато подорожував, часто бував у відрядженнях, і мені в якийсь момент дуже сподобалися Черкаси.
Де застав війну і що робив після вторгнення?
– 24‐го я прокинувся, зайшов в інстаграм, як всі люди, побачив, що почалась війна. І, як будь‐хто, пішов одразу в аптеку купляти ліки, потім – в магазин.
У бабки, яка стояла переді мною в черзі з гречкою, запитав: «Де тут автомати видають якісь?» І далі поїхав шукати, де тут є військова частина. Так потрапив у ТрО, у 118‐ту бригаду.
Там проходив службу в управлінні, був офіцером підготовки штабу бригади. Потім виявив бажання служити у 157 батальйоні, який виконував на той час бойові завдання під Кураховим.
Дмитро Ніконов і Ярослав Попко
Перші бої: Курахівський напрямок
– Пам’ятаю, був штурм «суміжників», і от вони не змогли провести евакуацію своїх бійців. Із нашого батальйону викликались кілька людей, взяли НРК (наземний роботизований комплекс – ред.) і зайшли на ті позиції, де стояли «суміжники». Далі вони провели вдалу евакуацію поранених за допомогою НРК. Я ще того пораненого позивний пам’ятаю: «Хороший».
Як очолив батальйон?
– Я очолив 157‐й батальйон 6 вересня 2024 року. Запропонував мені цю посаду комбриг (Ярослав Попко – ред.). Я дуже боявся приймати цю пропозицію, бо сумнівався, чи справлюся з цією місією. Це все – життя людей, це мої рішення, від яких залежить їхня доля. І таких дуже багато серйозних питань я тоді в себе в голові прокручував. Але велику роль зіграли друзі, які сказали: «Ми з тобою, ти зможеш».
«Знайшов людей, провів евакуацію. Потім вже батальйон побачив, що я така сама людина, і так само можу виходити»
Покровськ: складні бої
– Було тяжко, адже не було підготовленого особового складу. Весь мій підготовлений особовий склад перебував на Сіверську. І через це було важко починати «закручувати» ці всі процеси.
Війна не стоїть на місці, вона міняє використання ворогами своїх дронів. На Покровську за весь період – це найтяжчий напрямок. Неодноразово прилітало на наш КСП (контрольно‐спостережний пункт – ред). І ця «кіл‐зона» збільшувалася з кожним днем. Не можна було зробити ротації, підвезти щось, зробити ефективну евакуацію поранених. Дуже масовані артилерійські обстріли й враження FPV‐дронами.
Дмитро Ніконов
Найскладніший момент для себе
– Ми заїхали на Покровськ, і нам прилітає завдання займати рубежі оборони. І, на жаль, відразу несемо втрати: в перший же день це четверо «200» і четверо «300».
Я наказав проводити евакуацію, а певні військові сказали, що не будуть цього робити. Там були певні обставини, і я їх розумію, бо вони ще не знали навіть місцевості.
Ну, сказав: «Добре, я з вами завтра поговорю». О 5 ранку взяв бронік, каску і поїхав сам евакуацію проводить. Два села йшов пішки. В одному селі взагалі не знав, що так бігати вмію, бо тікав від FPV.
Знайшов людей, евакуював. Потім вже батальйон побачив, що я така сама людина, і так само можу виходити. Мені непринципово, що сидіти в підвалі на КСП чи з ними бути в бліндажі чи окопі.
І тоді колектив став колективом.
Про молитви й Бога на війні
– Та в той момент і всі молитви, які знав, згадав (йдеться про евакуацію бійців – ред). І які не знав, придумав, як би тільки допомогло. Ну, дуже страшно, і ти віриш в Бога. Навіть який би ти атеїст не був, як воно летить або десь прилітає поряд, то хочеш‐не‐хочеш, ти і молишся, і просиш, і хрестишся (сміється – ред.).
«Ззаду розвідник молився, сапер хрестився, я рулював, а збоку медик звук накручував, щоб не так страшно було»
Про відчуття страху на війні
– Все залежить від колективу, в якому ти служиш. Якщо колектив сильний (а він у мене сильний), цей страх сам і виходить потихеньку. А якщо хтось слабинку показує, то вона переростає у дуже великий страх для всіх.
І ми стараємося ці всі моменти проговорювати. Я перед виходом особового складу на позиції приїжджаю, інструктую, показую, куди йдуть, як цей процес відбувається.
Кажу: «На крайняк, то давайте я з вами піду, заведу, як мама дитинку в школу, залишу там і вийду». Вони усміхаються і кажуть: «Та ні, командире, ми саменькі, ми вже дорослі». І погнали.
Читайте також. Ремонтують хату та ведуть блог: чому подружжя черкащан замість міста обрало життя у селі.
Дмитро Ніконов із побратимами. Фото з особистого архіву Дмитра
Робота з НРК і людський фактор
– Було завдання підірвати міст, по якому здійснюється логістика ворогу. Я планував ту операцію три чи чотири доби. Перевіряли, скільки ходу, по якій погоді, скільки їде і так далі. «Докручували» всі різні моменти по дрону.
І я сказав, що я теж буду виходити з групою. Ми раз вийшли: деякі військовослужбовці рації забули. Вийшли без рацій, завезли «машинку», вийшли назад.
Тоді на наступний день певні військовослужбовці проспали трошки. Ну звісно, всі ми люди. Я на них дуже сильно кричав, вони дуже сильно ображались, але ми все‐таки вийшли. О 10‐й годині ранку заїжджали на позицію. Ззаду розвідник молився, сапер хрестився, я рулював, а збоку медик звук накручував, щоб не так страшно було (сміється, – ред.).
Нічого страшного, залетіли ми на ті позиції. Я в’їхав в дерево, трошки погнув машину, висадив людей. Вони поїхали, підірвали. Далі залетіли, забрали. Тоді я їх всіх до нагород подав.
«Ми будемо нищити ворога з неба і з землі, використовувати всі засоби та свої навички для ефективного ураження живої й неживої сили противника»
Про тих, хто воює з російського боку
– Мотивація в них одна – це гроші. У більшості випадків це люди, які не мали успіху в цивільному житті, і тут їх заманили великими грошима.
Запам’ятав молодого пацана. Його там посадили в тюрму за те, що в нього було пару грамів наркотика, що він курив. І він сидів. Каже: «Я б і досидів свій термін, але захворіла дуже сильно мати». І йому потрібно було рішення. І, каже, вийшов для того, щоб допомогти мамі фінансово, та пішов воювати.
Дмитро Ніконов під час інтерв’ю з «18000»
Хто служить в 157 батальйоні?
– Десь 5 % зараз – це люди, які мали бойовий досвід до повномасштабного вторгнення. Інші – це директор школи, вчитель, адвокат, юрист, охоронець з магазину, зварювальник, електрик. Тобто люди зі звичайними професіями, які жили життя до певного періоду. І потім зробили свій усвідомлений вибір і призвалися до Збройних сил.
Про створення батальйону безпілотних систем
– Ми переформатуємося в батальйон безпілотних систем.
Будемо нищити ворога з неба і з землі, використовувати всі засоби та свої навички для ефективного ураження живої й неживої сили противника. І ми будемо забезпечувати спокій піхоти, яка стоїть на передньому краї.
Вакансії є різні. Від діловода в штабі до оператора БпЛА, наземних і повітряних дронів, комплексів, великих тяжких «бомберів». Треба механіки, майстри, електрики, які дружать з паяльником, платами і так далі.
Перед тим, як людина приходить до нас в підрозділ, я з нею особисто спілкуюсь. І ми з нею виходимо на ту вакансію і на ту посаду, яка їй близька.
Нам треба люди, які хочуть приносити користь і бути корисними. У мене в батальйоні офіцер завжди чує солдата, прислухається до його думок і може показати приклад, як треба солдатам працювати і робити.
