Вісті Черкащини 
Найтяжче — пояснити синам, чому після втрати тата, немає поруч і дідуся, розповіла Суспільному Лілія Зозуля.
За словами Лілії Зозулі, її чоловік та батько мали право на бронювання через роботу, проте відмовилися від нього:
“Вони на одній фірмі працювали, їм давали бронь. Чоловік пішов добровольцем прямо категорично сам, він відмовився від бронювання. Ну і через пів року, чоловіка нестало в травні, а в жовтні вже тата мобілізували”.
Батько пані Лілії Олег Кочмар мобілізувався у 2023 році, додала вона:
“Тато практично все своє життя жив в селі, працював понад 20 років в «Агрофірма Корсунь», був зварником. Мав змогу залишитись, так само через роботу, але вирішив йти захищати своїх онуків, дітей і помститися за зятя”.
За словами доньки зниклого безвісти, спочатку її батько навчався на сапера:
“Батько спочатку служив у 152 бригаді, навчався в Чернігові. Потім відправили на навчання до Польщі, навчали на помічника кулеметника. Деякий час він воював на Запорізькому напрямку, його поставили в роту забезпечення, але він там пробув недовго. Батька прикомандували до 110 бригади і відправили на бойові завдання”.
Як розповіла пані Лілія, востаннє вона говорила з батьком перед його виходом на позицію:
“Відправили його на позицію з побратимом, вони вдвох і зникли безвісти. Він десять днів не мав виходити на зв’язок, а в моєї мами така інтуїція, вона каже: Лілія, щось із нашим папою сталось, тому що мені дуже погано, мені, каже, тривожно”.
3 жовтня 2024 року командир батька повідомив, що той зник безвісти, розповіла черкащанка:
“О 12 ночі мені пише його колишній командир, що він вже вважається із 3 жовтня безвісти зниклим. Тобто він на позиції відстояв тільки три дні. Все, що вдалося дізнатися — там були важкі бої, з позиції забрали 16 «двохсотих», але, нашого тата не було ні серед «двохсотих», ні «трьохсотих»”.
За словами пані Лілії, пошуки батька тривають вже півтора року. За цей час рідні намагаються самостійно знайти про нього інформацію та відвідують акції на підтримку військовополонених та зниклих безвісти.
“Прийшов час, не було розслідування ніякого: де він був, що робив, за яких обставин зник, нічого не було. Прийняли рішення наймати адвокатів. Ми їздимо з прапором на мирні акції – у Черкаси, Шполу, Тальне. Також шукаємо у телеграм-каналах, хоча це морально важко їх дивитися”, — розповіла черкащанка.
Як розповіла донька зниклого безвісти, люди, які виходять на щонедільні акції стають підтримкою одне для одного:
“Кожного разу коли тут — це така гордість, що люди виходять. І дуже приємно, коли підтримують, коли сигналять. Інколи буває сидиш в машині, і просто біжать сльози, думаєш: добре, що ніхто не бачить”.
За словами черкащанки, вона дотепер допомагає підрозділам чоловіка та батька.
“Допомагали ми і під час війни, і ще коли чоловік був, і тато. Вже як чоловіка не стало, і така залишилася мотивація, що я не хочу, щоб хтось відчував те саме. Мені хотілося максимально допомогти”.
Найтяжче — пояснити синам, чому після втрати тата, немає поруч і дідуся, додала пані Лілія:
“У нас тато був такий строгий, але що він по-своєму любив усіх. Він дуже внуків своїх любив пообіймати. Вони знають, що дідусь зник, але вони вірять, що він повернеться. Його онуки не вірять, щоб він загинув. Це їхній другий тато, він їх дуже підтримував, чоловіка не стало, був за опору”.
