Чи є поблизу нас місця сили?

Багато на нашій планеті є загадкових та чудодійних місць. До деяких з них треба добиратися довго й дорого. А деякі – зовсім поруч, але вони нам не дуже цікаві, бо вони ж тут, близько… Однак не для всіх. Хто вірить, тому – обов’язково допомагають.

− Їздила недавно в Коржовий Кут − село, що за 23 кілометри від Умані. Довго вагалася, не вірила. А потім думаю: “Що втрачати? Хоч прокатаюся. А там, як Бог дасть”, − розповідає звенигородчанка Вікторія Барська, що довгий час потерпала від болю в суглобах. − Попрохала сина, аби завіз. Той погодився. Їхали досить довго, зважаючи на фактичну відсутність дороги: одні вибоїни. Щоправда, місцями, по селах можна знайти і добротний асфальт, але він швидко закінчується, змінюючись бездоріжжям. Врешті досягнули мети. Посиділа я на тих каменях. Читала молитви, всі що на думку приходили. Просила про зцілення. Врешті відчула, ніби з мене якась чорна хмара зійшла. З тих пір, а пройшло відтоді більше двох місяців, суглоби мене не турбують. Син же нічого не відчув, хоч теж сидів там, поруч зі мною. Каже, що це самонавіювання. Хай буде й самонавіювання, аби на користь.

На каменях у Коржовому Куті люди вбачають сліди Божої Матері та святого Миколая. Дехто розгледів там і слід немовляти. Цим слідам приписують цілющу силу. Кажуть, що паломники там зцілюються від багатьох хвороб, починаючи від безпліддя й закінчуючи цукровим діабетом та онкологічними утвореннями. Неподалік слідів є також джерело Божої Матері, теж цілюще.

Одним із найбільших місць сили Катеринопільщини краєзнавець Василь Яковенко вважає територію біля кайтанівського кам’яного бика.

− Це наше древнє святилище, якому рівних нема. Тут надзвичайно містичне й таємниче місце. Адже древні абиде свої культові споруди не ставили. Тут по-особливому відчувається зв’язок із предками, космосом та природою, − каже Василь Максимович.

Є особливе місце також у селі Гуляйполе.

− Для мене одним із найближчих місць сили є гуляйпільське джерело, − розповідає катеринопільська художниця, майстриня Галина Снігур. − Недаремно скількох людей туди так тягне. І це не лише чиста водичка. Це місце, де відпочиває душа, де поруч живе багато казкових сутностей – мавок, русалок. Однак їм там зараз не дуже комфортно, оскільки рука людини втрутилась у природний ландшафт. Бетонні сходи порушують первісну гармонію. Вважаю, що мавкам потрібно повернути те, що в них забрали. Усе навколо має бути зроблено виключно з природних матеріалів. Той, хто це зробить, заслужить благословення Небес.

Від себе можу додати: в усіх цих місцях велике різноманіття флори, дерев і трав. Тут справді особливо “глибоке” небо (можливо саме тому, що на природі починаєш його помічати) і особливі звуки (кумкання жаб, спів пташок), пахощі квітів та трав. Природа лікує! Поза сумнівами!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ