Чи ”доростуть” Буки до Швейцарії, хай і маленької?

Один з найбільших в Маньківському районі населених пунктів – селище Буки, завдяки чудовим краєвидам і каньйонам на Гірському Тікичі, знають на сьогодні далеко за межами області і називають «маленькою Швейцарією». Та не відчувають тамтешні жителі себе швейцарцями: мовляв, далеко куцому до зайця. Бо й справді…

Поки що – «зона»…

Напроти професійного ліцею бовванить постамент, з якого кілька років тому скинули пофарбованого під бронзу «дєдушку Лєніна», який тицяв пальцем прямо на профтехучилище.. Чому, запитаєте, спрямовував свою долонь Ілліч прямо на цей об’єкт? Може, закликав відвідати ліцей, який, до речі, є одним з кращих в області? Чи пропонував освоювати професії, що їх навчають тут?

Ні. Все пояснюється дуже просто: тривалий час Буки були районним центром і в цьому приміщенні знаходився райком компартії, навпроти якого й встановили пам’ятник вождю. Цікаво, що про його демонтаж, як це було в багатьох населених пунктах, мова тут довго не заходила. І не тільки тому, що бучани надто мало цікавляться політикою.

Найімовірніше, справа в тім, що багато хто з жителів селища, особливо старше покоління, вважало, ніби свого часу Ілліч таки здорово виручив місцевий люд і, як незаперечний доказ тому, покажуть зруйновану і розкрадену до цурки не без допомоги цього ж таки люду гідроелектростанцію, збудовану серед скелястих берегів Гірського Тікича в двадцятих роках минулого століття за ленінським планом ГОЕЛРО.

Треба сказати, що ще наприкінці шестидесятих років, минулого вже століття, потому, як Буцький район було ліквідовано, ГЕС повністю обслуговувала Маньківський, частково Жашківський, Тальнівський й Звенигородський райони, при чому загальна довжина її електромережі досягала 1193 кілометри. І коли велінням “згори” ГЕС, як малопотужну в порівнянні з атомними гігантами, прикрили, буцькі дядьки ще добрий десяток років псували настрій районному (на той час в ході чергової адміністративно-територіальної реформи Буки і ряд навколишніх сіл було вже віднесено до Маньківського району) та обласному начальству. Вони не тільки доводили необхідність збереження і функціонування гідроелектростанції, а й порушували ряд інших важливих проблем, що турбували жителів “буцької зони”, як стало називати районне керівництво землі колишнього вже району. Та так і нічого й не добилися. Більше того, тодішні районні можновладці зробили все для того, щоб бучани не змогли більше нікуди рипатися.

Тодішній перший секретар райкому компартії в ході чергової сутички з “ходоками”, пригрозив: “ Я зроблю з Буків помийну яму”.

Свого слова він дотримував, а потому розпочату ним справу успішно довершили інші вожді районного масштабу. Для початку тут було ліквідовано маслозавод, потім в Маньківку перевели пасажирський та вантажний автотранспорт, згодом наказав довго жити місцевий хлібозавод, котрий славився своїми виробами на всю округу.

Та по-справжньому відчули бучани, почім фунт лиха, вже наприкінці дев’яностих, коли декілька разів реформований місцевий колгосп було ліквідовано. Та так хитро, що люди отримали лише земельні паї, а від майна вчорашнім колгоспникам лишилися тільки металобрухт та порожні тваринницькі приміщення, більшість яких через декілька років перетворилися в руїни. Спробували було шукати бучани управи на місцевих та районних “реформаторів,” проте так нічого й не знайшли. В результаті, окрім всього іншого, безробіття з привиду капіталізму стало для них реалією: незабаром воно охопило значну частину працездатного населення. Отож і розбрелися молодші по світу в пошуках роботи, а тим, хто вже відробив своє, залишається лише згадувати давні часи.

Не судилося…

Поява потужних будівельних кранів в тому чи іншому населеному пункті завжди викликала якесь радісне піднесення. Так і початок будівництва нової лікарні в Буках (а розпочалося воно більше п’ятнадцяти років тому) було сприйняте тут як дар Господній. Бо ж це, окрім всього іншого, означало, що про селище і його мешканців не забули остаточно. Проте не встигли ще будівельники звести стіни майбутньої лікувальної установи, на яку покладалися такі великі надії, як із поглибленням фінансово-економічної кризи в нашій державі джерело асигнувань на будівництво стало міліти. І хоч десь в цей час державні мужі зводили для себе цілі замки, звичайно ж, не на свої трудові заощадження, в стольному Києві перебудовували цілі квартали, а для спорудження цілого ряду об’єктів і навіть філармонії в Черкасах знайшлися кошти, роботи на будівельному майданчику в Буках врешті взагалі заглохли.

Тим часом у ході скорочення, ініційованого “вищестоящим” начальством, в Буцькій лікарні залишилося лише терапевтичне відділення загальною кількістю… 10 ліжок. І це, зауважимо, при тому, що медична установа обслуговувала до 10 тисяч людей, оскільки, крім Буків, за нею було закріплено ще й чимало сіл “буцької зони”, віддалених від Маньківки з її центральною лікарнею за 25 – 30 кілометрів. Тоді на слізні благання своїх виборців, які залишилися практично без медичної допомоги, оперативно відгукнувся народний депутат (на жаль, вже колишній) Михайло Онуфрійчук. Після його неодноразових звернень і особистого спілкування з керівниками низки міністерств та відомств, на продовження будівництва Буцької лікарні було виділено 300 тисяч гривень, а згодом її внесли до переліку об’єктів цільового капітального будівництва, що повністю узаконила спеціальна постанова Кабінету Міністрів України, згідно з якою було передбачено виділення ще 100 тисяч гривень. А при розгляді проекту Державного бюджету на 2002 рік Онуфрійчук вніс пропозицію про запис окремим рядком фінансування цього будівництва за рахунок централізованих капітальних вкладень у сумі 800 тисяч гривень.

Цілком можливо, що при наполегливості Михайла Яковича ці гроші дійшли б до Буків, проте на наступних парламентських перегонах Онуфрійчука обігнав Ігор Челомбітко, “штабісти” якого обіцяли жителям всієї “зони”, що саме Ігор Васильович, як ніхто інший, одним, так би мовити, махом завершить будівництво, кинувши сюди купу грошей. Зрозуміло, за умови своєї перемоги на виборах. Та отримавши мандат довіри не без істотної допомоги довірливих бучан, новоспечений нардеп ні разу не з’явився перед їхні ясні очі. Щоправда, коли “ходаки” з Буків таки виловили його якимось чудом в Києві, сказав, що знає про їхні проблеми. І все.

Отак і бовваніє над дорогою недобудована коробка нової лікарні, на якій хтось чи то з хворої голови, чи то всерйоз написав: „Прийдуть комуністи – добудують!” А стара лікарня вже ледве дихає, надіючись в основному на допомогу спонсорів. Утримуватися ж щоразу все важче. Окрім всього іншого, особливо сутужно з бензином. При цьому жителі декількох сіл, віднесених до потерпілих від катастрофи на Чорнобильській АЕС, потребують посиленої медичної допомоги. Чим можуть допомогти їм буцькі медики? Хіба що виписати направлення на Маньківську ЦРЛ. Але при нинішніх статках далеко не кожен знайде гроші на проїзд у автобусі до райцентру туди і назад. Це для бучан, які мають свою автостанцію і зв’язок з Маньківкою. А що робити жителям Чорної Кам’янки, Кутів, Рудки чи Березівки, які можуть лише мріяти по регулярне автобусне сполучення?

Коли вмирає остання надія

І все ж, попри всі негаразди, в Буках не втрачають віри в краще майбутнє селища. І пов’язане це значною мірою з Гірським Тікичем, береги і каньйони якого дедалі більше притягують до себе туристів майже з усієї України. Щоправда, щороку перед літнім сезоном в селищній раді прикидають, скільки різного непотребу доведеться зібрати та вивезти з каньйону та якої нової шкоди буде нанесено унікальним за формою скелям та неповторному ландшафту, більшість природних об’єктів якого оголошено пам’ятками природи. Так, статус пам’яток природи ще понад сорок років тому було надано крутим скелям каньйону які на стометровому відтинку найближче підходять одна до одної з обох берегів Гірського Тікича.

Саме вони та водоспад «Вир» особливо приваблюють «диких» туристів, які останнім часом аж надто ревно «освоюють» береги Тікича. В результаті заповідні місця з кожним роком зазнають все більшого спустошення. Влітку групи «дикунів» та їхній транспорт щільно, на відстані витягнутої руки, покривають їх. Попелища від численних багать, навіть побіля самої води, пляшки, різного роду склотара та целофанові пакети й обгортки від продуктів вже наприкінці серпня перетворюють чарівну місцину, яку романтично називають маленькою Швейцарією, в помийну яму.

«Швейцарія», хай і маленька, приваблює і альпіністів. Останні настільки облюбували ці місця, що літньої пори вони ось уже декілька років поспіль розбивають тут свій табір. «Підкоряючи гірські вершини», вони, як і в швейцарських Альпах, нерідко забивають в скелі сталеві палі. А це призводить до фатальних наслідків: в щілини від забитих паль потрапляє вода, яка завжди, а особливо при різкій зміні температур, призводить до деформації кам’яних порід. Як наслідок, реліктові скелі поступово руйнуються, змінюють свої форми у безмірно коротший період, ніж у звичайному природному середовищі. Тому вже зараз слід суворо заборонити використання смертоносних для буцьких скель паль при будь-яких змаганнях з скелелазіння.

Та попри біди, завдані природі, такий от потік відпочиваючих дозволяє мати такі-сякі прибутки місцевим жителям, які здають в найм квартири для них. Багато хто з приїжджих не проти й придбати собі хатину. Тож будинки понад Тікичем, покинуті було господарями, відразу ж знайшли свого покупця, підскочивши при цьому в ціні. А віднедавна почали повертатися до рідних пенатів і деякі з тих, хто спробував заробітчанського хліба в далеких краях.

– А скільки б ще повернулося, аби в нас був газ! – говорить селищний голова Оксана Степанівна Власюк, яка згрупувавши довкола себе однодумців, робить все можливе для того, аби Буки виглядали не гірше інших населених пунктів району. – Та ніяк не вдається завершити розпочате…

Виявляється, газову трубу майже підвели до Буків – при в’їзді до селища донедавна бовваніло в бур’янах ще не повністю розтягнуте приміщення ГРС (газорозподільної станції). Було це, кажуть, ще у 2009 році. Та замовник, яким виступила держава, не повністю розрахувався з підрядником – фірмою «Східгазсервіс», і та не тільки припинила роботи, а й не погоджується віддати проектно-кошторисну документацію.

Побували вже «ходаки» з Буків і в районних, і в обласних інстанціях, проте скрізь лише розводять руками. А з приймальні Прем’єр-міністра «потішили» відповіддю: можете, мовляв, газифікуватися коштом місцевого бюджету. Це при тому, що кілометр газомережі ще рік тому обходився в 1 мільйон 200 гривень. Всього ж, за досить скромними підрахунками, аби «ввести» газ у селище, на той час потрібно було викласти понад 6 мільйонів гривень. Де взяти такі гроші, якщо з тих трьох мільйонів гривень, що їх мала щорічно селищна рада, майже два мільйони йшло на утримання дільничної лікарні. Аж ніяк не можна було залишити без фінансової допомоги й дитячий садок, будинок культури, інші заклади. Вимагала певних капіталовкладень й соціальна сфера в цілому. Надіялися, правда, бучани, що в ході чергових виборів зглянеться на їхні біди котрийсь з кандидатів-мажоритарників. Проте навіть найбагатші товстосуми не виявили бажання прощатися з такими грішми. А до наступних виборів ще далеко. Та й газ подорожчав. Тому й тішиться багато хто, що не викинув грубки та лежанки…

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ

30.06.2017 09:26
Переглядів: 1840
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.