Брат був коханцем царівни: 223 роки тому не стало гетьмана Кирила Розумовського, який мріяв про спадкову булаву

Це людина з біографією, яка нагадує сценарій драматичного серіалу: син простого козака, який опинився в самому серці імперської еліти, очолив козацьку державу й намагався перетворити гетьманську булаву на спадкову. Більше про постать Кирила Розумовського розповість Еспресо.

Від козацького хутора до імператорського двору

Кирило Григорович Розум (пізніше – Розумовський) народився 18 (29) березня 1728 року в селі Лемеші на Чернігівщині в родині рядового козака Григорія Розума. Він здобув початкову освіту і нічого не віщувала якихось глобальних змін. Здавалося, його доля була наперед визначена – служба при сотні, господарство, скромне життя. Але історію родини різко змінив старший брат Олексій.

брат Кирила Розумовського – Олексій, фаворит царівни Єлизавети Петрівни, фото: Вікіпедія

Брат був талановитим співаком з чудовим голосом, який у 1731 році потрапив до придворної капели в Петербурзі. Там Олексій швидко став фаворитом (коханцем) цесарівни Єлизавети Петрівни, сприяв палацовому перевороту, а після сходження коханої на престол 1741 року отримав високі чини та величезний вплив. У 1742 році Олексій навіть таємно обвінчався з імператрицею (морганатичний шлюб без права спадкування престолу), що зробило родину Розумів надзвичайно впливовою.

Тож саме брат забрав 14-річного Кирила до столиці. Юнака відправили на навчання до Європи, відкривши йому світ просвітництва та рококо. Між 1743–1745 роками Кирило побував у Геттінгені, Берліні, Страсбургу, де він слухав лекції у геніального математика Леонарда Ейлера та інших видатних вчених. Повернувшись, Кирило отримав графський титул, змінив прізвище на Розумовський, став президентом Петербурзької академії наук у 18 років і одружився з троюрідною сестрою імператриці Катериною Наришкіною – шлюбом, що приніс величезний посаг і значно зміцнив позиції при дворі.

Призначення гетьманом: воля чи примус

У 1744 році Олексій Розумовський сприяв організації подорожі цариці Єлизавети Петрівни в Україну, під час якої козацька старшина за його підтримки переконувала імператрицю відновити гетьманство. Адже по смерті гетьмана Данила Апостола з 1734 року працювало Правління гетьманського уряду (або Тимчасове правління гетьманських справ) – колегіальний орган із шести осіб (генеральна старшина), який безпосередньо підпорядковувався російському Сенату через Канцелярію малоросійських справ. Це був наслідок поступового згортання автономії Гетьманщини через все більший імперіалізм та самодержавство російських царів.

Зрештою чари чоловіка і безперервні прохання козаків подіяли. У 1747 році Єлизавета Петрівна відновила гетьманство на Лівобережній Україні.

Кандидатуру нового гетьмана визначала імператриця – нею став саме Кирило, чому посприяв брат. Та знадобився ще час, поки 22 лютого 1750 року на Глухівській раді козацька старшина “обрала” 22-річного графа заочно (сам він не приїхав до України, не бажаючи залишати столицю). Тобто Розумовський не прагнув цієї посади активно – це був результат протекції брата та політичного рішення імператриці. Він не хотів відриватися від модного столичного життя в Петербурзі, виконуючи багато інших обов’язків при дворі. Зокрема, очолюючи Академію наук (аж до 1765 року, хоч і пізніше прохав імператрицю відійти від справ, але отримав відмову, тому постійно розривався між поїздками до Петербурга).

Тож 31 липня 1750 року Розумовський отримав офіційну грамоту від імператриці про відновлення гетьманства та перенесення резиденції до Батурина, як “відновлення гетьманства за попередніми норовами та звичаями”. Адже саме Батурин був столицею за гетьманів Многогрішного, Самойловича та Мазепи.

Та знову Кирило Розумовський не поспішав, управляючи, як би ми зараз сказали, дистанційно через своїх урядовців. Лише у 1751 році він вирушив у Гетьманщину.

Досягнення на посаді гетьмана

Палац Кирила Розумовського в Батурині, фото: Вікіпедія

Коли Кирило Розумовський все ж взявся за активну роботу. Він не лише збільшував свої маєтки та палаци, але й дійсно намагався модернізувати Гетьманщину за європейським зразком, як це бачив під час свого навчання за кордоном. Тому скасував обтяжливі збори, ліквідував зайві митниці, що полегшило торгівлю. Кирило Розумовський заборонив кріпацтво, яке вже почало поширюватися в Гетьманщині.

Також проводив адміністративну та судову реформи, повертаючись до традицій управління, які були притаманні ще Іванові Мазепі. Він призначав полковників без узгодження з Петербургом, підпорядкував собі Запорізьку Січ та Київ.

Крім цього він модернізував козацьке військо: уніфікував зброю, артилерійські калібри, запровадив єдину форму. Тим самим створивши більш потужну власну армію.

Розумовський не забував про освіту, яку активно підтримував. Він опікувався навчанням талановитої молоді, сприяв розвитку козацької науки, історії, літератури.

Загалом гетьман розбудовував автономію Гетьманщини, прагнув зміцнити вплив старшини та власну владу.

Спроба зробити булаву спадковою та падіння

На початку 1760-х років вплив Розумовських при дворі почав помітно слабнути. Через красу нового і молодшого фаворита, Олексій Розумовський втратив роль коханця і вплив на серце царівни. Кирило Розумовський розумів, що потрібно якось закріпити свою владу, поки не сталося непоправне.

У 1763 році на Генеральних зборах у Батурині для затвердження судової реформи гетьман Розумовський планував перетворити їх на постійний шляхетський парламент, а гетьманство – зробити спадковим у роді Розумовських. Тобто він хотів створити в Україні козацьку аристократичну династію під протекторатом імперії.

Козацька старшина подала відповідну чолобитну (прохання) вже Катерині II.

Це стало фатальною помилкою. Нова імператриця Катерина II бачила в Гетьманщині пережиток, що суперечить централізації та ідеї самодержавства. Петиція про спадковість викликала переляк у Петербурзі – її використали як привід позбутися Розумовського. Тому у листопаді 1764 року Розумовського змусили зректися булави. Так гетьманство ліквідували остаточно. А вже за десять років зникла і Запорізька Січ.

Життя після гетьманства та доля нащадків

останній гетьман – Кирило Розумовський, фото: Вікіпедія

Після відставки Кирило Розумовський отримав чин генерал-фельдмаршала, велику пенсію, збереження титулів і маєтків (включно з Батурином).

Загалом він 11 років провів то за кордоном, то у Петербургу, адже імператриця Катерина ІІ не дозволяла йому повертатися в Україну. Лише наприкінці життя, а це з 1794 року, він оселився в своїй столиці Батурині, займався меценатством, відбудовував Воскресенську церкву.

Кирило Розумовський помер у віці 74 років, а саме 9 (21) січня 1803 року у Батурині, похований у Воскресенській церкві (склеп пограбували в 1927-му, а церкву частково зруйнували під час Другої світової, сьогодні – відновлена).

У шлюбі з Катериною Наришкіною він мав 6 синів і 4 дочки. Нащадки стали впливовими в Російській імперії: син Олексій – перший міністр народної освіти Росії, інші – генерали, дипломати. Рід зберіг графський титул, породичався з європейськими аристократами. Прямі нащадки досі живуть у Відні (наприклад, Грегор Розумовський), вважають себе українською дворянською родиною, підтримують зв’язки з Україною та Батурином

Тож Кирило Розумовський став своєрідним символом “оксамитової осені” Гетьманщини: від козацького хутора до останньої спроби зберегти автономію перед остаточним імперським поглинанням.

espreso.tv