Вісті Черкащини Автор пісні-символа соборності України, якого НКВД вважав шпигуном Польщі
Цікаві та невідомі факти про Миколу Вороного.
Миколу Вороного можна називати письменником, актором, режисером чи громадським діячем, але найкраще, мабуть, просто патріотом. Слова його вірша «За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ…» стали основою пісні – одного з символів боротьби за волю і незалежність, яка є актуальною і зараз.
Одного із засновників Української Центральної ради та Національного театру Миколу Вороного двічі арештовували. Перший раз його врятував син, якого згодом розстріляли ще раніше за батька, вдруге смертельний вирок виконала трійка НКВД.
ZAXID.NET розповідає цікаві та невідомі факти із біографії визначного українця Миколи Вороного.
***
Микола Вороний народився у 1871 році на Катеринославщині: його батько походив із кріпаків та був ремісником, а мати вела родовід від ректора Києво-Могилянської академії. Коли хлопцю було всього пів року, сім’я переїхала у передмістя Харкова, де й провів своє дитинство Вороний.
Хлопець навчався спершу у Харківському, а потім у Ростовському реальному училищі. Уже в юному віці Вороний проявляв себе – у нього були проблеми з поліцією через зв’язки з народовцями, зокрема, читання та поширення забороненої на той час літератури. Хлопця виключили з училища і заборонили протягом трьох років вступати до вищих навчальних закладів: протягом цього часу за ним пильно стежила поліція.
Микола Вороний був також перекладачем, громадським діячем, актором, режисером та театральним критиком
Через певний час Микола Вороний продовжив навчання у Віденському та Львівському університетах. У Львові він познайомився з Іваном Франком, який мав значний вплив на формування поета. Вороний працював коректором та допомагав Франку видавати газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».
Свій перший вірш «Не журись, дівчино» Вороний надрукував у 1893 році, після чого публікувався у різних періодичних виданнях та альманахах. Одна із найзнаковіших праць Вороного – це поема «Євшан-зілля» про необхідність повернути людині її історичну пам’ять та усвідомлення своєї національної приналежності. Поема «Євшан-зілля» формувала світогляд і мислення покоління початку ХХ ст.
Вороний долучався до «Братства тарасівців» – таємної організації, учасники якої дали клятву на могилі Тараса Шевченка та присяглися поширювати серед українців його безсмертні ідеї. Серед активних діячів братства, окрім Миколи Вороного, були також Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Іван Липа, Володимир Самійленко, Микола Міхновський та інші.
Текст вірша Миколи Вороного «За Україну» став основою пісні – символом соборності і однією з найпопулярніших пісень часів Української Народної Республіки. Цю пісню виконували під час проголошення Акту відновлення Української держави у 1941 році у Львові, співали її й бійці УПА.
«О, Україно!
О, рідна Ненько!
Тобі вірненько
Присягнем.
Серця кров
І любов –
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!»
Багато людей і досі вважають цю пісню народною творчістю, але слова належать Миколі Вороному, музика – Ярославу Ярославському.
Вороний творив як під власним прізвищем, так і мав кілька псевдонімів, серед яких Арлекін, Віщий Олег, Кіндратович, Микольчик та інші.
Поет був одружений із донькою Миколи Вербицького – Вірою. Пара пробула у шлюбі зовсім мало – лише один рік, але у них народився син Марко, який також став письменником. Попри нетривалий шлюб, Вороний любив свою дружину та обожнював свого сина.
Микола Вороний був також перекладачем, громадським діячем, актором, режисером та театральним критиком. Він був актором трупи Марка Кропивницького, одним із засновників Української Центральної ради та Національного театру, який відкрив свій сезон постановкою «Пригвождених» Володимира Винниченка.
Як писав у спогадах сам Микола Вороний: «В революції 1917 року брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось ядро Центральної Ради)… Були перспективи вступити до уряду, я воздержався, захоплений театральним хаосом. Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок».
Із 1920 році Вороний емігрував до Варшави, де провів кілька років та видав збірку поезій «За Україну». Після повернення в Україну працював у Харківському музично-драматичному інституті, у Всеукраїнському фотокіноуправлінні. У 30-х роках Миколу Вороного звинуватили у контрреволюційній діяльності та буржуазному націоналізмі, його арештували як польського шпигуна.
Микола Вороний з сином Марком. 1920-ті роки
Під час першого арешту син Вороного Марко допоміг батьку – він зумів переконати владу, що його батька, який хворів та був уже поважного віку, не можна засилати аж у Казахстан. На заслання Миколу Вороного відправили у Воронеж, а потім вислали на Одещину.
Рятуючи батька, Марко Вороний тоді і не підозрював, що його розстріляють першим. У день народження Марка, 19 березня 1935 року, його заарештували та згодом засудили до восьми років трудових таборів спершу у місті Кем, потім – на Соловках. У листопаді 1937 року Марка Вороного розстріляли. Через понад 20 років Військова колегія Верховного суду СРСР скасувала вирок щодо Марка Вороного, а справу припинено за відсутністю складу злочину. Марка Вороного вбили у 33 роки.
Згодом щодо Миколи Вороного відкрили нову справу: начебто він із понад 10 селянами були засновниками контрреволюційної організації, що мала проголосити самостійну українську державу. У 1938 році Миколу Вороного вдруге арештували.
Селяни, які ніколи не бачили Вороного, обмовляли його на допитах. Наведемо кілька цитат селян із допитів НКВД:
- «Вів націоналістичну агітацію, спрямовану на підрив трудової колгоспної дисципліни».
- «Навмисно заплутав облік трудоднів колгоспникам, щоб викликати незадоволення в них існуючим ладом».
- «До дня арешту він вів шкідницьку роботу по пониженню урожайності і вів націоналістичну агітацію «за Україну-неньку».
- «Серед колгоспників вів розмови, що Москва зробила Україну своєю колонією, псував сільськогосподарський інвентар, отруїв формаліном двох коней».
7 червня 1938 року Миколу Вороного розстріляли разом із групою селян. Смертний вирок винесла й виконала трійка УНКВД Одеської області, на момент вбивство Вороному було 66 років. Через 19 років його реабілітували.
Під час написання матеріалу використано дані Вікіпедії, програми «Велич особистості» телеканалу «Рада» (відео з ютуб-каналу Ірини Фаріон), «Суспільного» та Українського інституту національної пам’яті.
