Невдалий лисянський гетьман Степан Опара

Сотника медведівської сотні Чигиринського полку Степана Опару сучасники називали самозванцем і невдахою, а історики – лисянським гетьманом. Гетьманську булаву він тримав у руках лише два місяці і заплатив за це дорогою ціною – власним життям.

Після втечі гетьмана Правобережної України Павла Тетері до Польщі у 1665 році в багатьох честолюбних і відважних людей з’явилася можливість захопити осиротілу гетьманську булаву. Головними претендентами на неї були полковники овруцький та брацлавський. Ніхто не брав до уваги звичайного сотника Війська Запорозького Степана Опару, який, щоправда, був близько знайомий з молодшим сином Б. Хмельницького і виконував його доручення. У 1660 році Юрій Хмельницький призначив Опару керівником посольства Війська Запорозького до польського короля Яна ІІ Казимира. Ця дипломатична поїздка виявилася невдалою, і про сотника Опару не було чути довгих три роки. З’являється він на політичній арені влітку 1664 року і бере участь у поході лівобережного промосковського гетьмана Івана Брюховецького на Правобережну Україну. Польські історики стверджують, що сотник Опара зовсім не мав на меті служити московському цареві: “Опара пробував лавірувати між Брюховецьким, поляками й татарами, намагаючись здобути якнайбільше користі”. Вже в листопаді-грудні налагодив тісні зв’язки з ханом Мегмет-Гіреєм. А в квітні наступного, 1665 року, присягнув у Лисянці на вірність королю Речі Посполитої. Як засвідчили наступні події, цим спритним політичним ходом Опара хотів здобути незалежність правобережної частини України за допомогою татар. Сотник розіслав універсали до населення правобережних міст і містечок, де зовсім не згадувалися ні король, ні цар.

Підписуючи їх як “старший брат Війська Запорозького”, Опара обіцяв українцям такі самі вольності, які вони мали за Богдана Хмельницького. Це додало йому популярності серед козаків, які почали гуртуватися навколо нього. В червні 1665 року Степан Опара, маючи два полки, заволодів Уманню, вибивши звідти московську залогу. Потім взяв штурмом Лисянку, де проголосив себе гетьманом Правобережної України. Вже за місяць під булавою новообраного гетьмана зголосилися бути майже всі полки та міста Правобережної України. Це дуже налякало правлячі кола Речі Посполитої. Запанікував і лівобережний гетьман Брюховецький, який надіслав московському цареві листа із застереженням, що “Опара зрадник у великоросійські країни війну з ордою принесе”.

Маючи на меті об’єднати Правобережну і Лівобережну Україну за допомогою Стамбула і Бахчисарая, Степан Опара затіяв небезпечну гру. Засвідчуючи свою вірність польському королеві, він одночасно забороняє видавати провіант полякам, які перебували в українських фортецях. Посилає до короля своїх посланців з вимогою “щоб військо коронне не стояло в Україні, а вони б самі захищалися від всяких прикрощів”. На одній з козацьких рад гетьман виступив із закликом “одміряти ляхам границю по Случ”, тим самим повторивши одне з провідних гасел доби Хмельниччини. Зі своїми союзниками-татарами Опара тримався на рівних і часто не прислухався до настанов представників хана. Невдоволення незалежною поведінкою українського гетьмана зростало і в польського короля, і в кримського хана.

Щоб створити плацдарм для переправлення союзницьких військ на лівий берег поблизу Канева, Опара спочатку вирішує захопити містечко Мотовилівка, куди 16 серпня надійшов разом з турками і татарами. Однак вже 18 серпня він стає їхнім в’язнем. Разом з найближчими старшинами гетьмана одразу ж відправили в Бахчисарай. Однак, не без участі генерального обозного Петра Дорошенка, його повернули з півдороги, щоб передати до рук короля Яна ІІ Казимира. Як зазначають польські мемуаристи, Степана Опару деякий час тримали ув’язненим у фортеці Мальборк, де він і зустрів насильницьку смерть.

“Опара ішов і проти царя, і проти короля, адже тим самим наче стояв за незалежність України”, – підсумував його короткочасне гетьманство відомий історик, директор Науково-дослідного інституту козацтва, член Ради Українського Козацтва при Президентові України, член Лисянської районної організації “Витоки” Національної спілки краєзнавців України Тарас Чухліб. Він висловив жаль, що ця історична особа до цього часу належно не вшанована.

Районна організація “Витоки”, Лисянський козацький полк УРК, місцева влада нещодавно ініціювали встановлення в Лисянці меморіального знаку на честь хоч і невдалого, але яскравого гетьмана в історії України.

Олександр ЩЕРБАТЮК