7 котів Юрія Куклачова

Рижик

Це перший кіт, якого я пам’ ятаю. У мого діда було прізвисько Герасим, бо він годував і заступався за всіх бездомних собак і котів. У його домі жив кіт Рижик. Дід його в ставку виловив, із сосочки вигодував і під пахвою носив. А коли Рижик підріс, бігав за дідом, як собачка. Дід – у ліс на полювання збирається, рушницю перекине через плече, і Рижик поряд біжить. До бабці ревнував господаря страшно, всі панчохи в лахміття розірвав, мусила в хаті у валянках ходити. Часто на спину стрибав і кігтями в шкіру впивався. Якось дід захворів, жар від нього, як від грубки. Лікарі сказали, що становище безнадійне. Що тільки кіт не робив. Ноги діду прогрівав, і до голови притискався і ходив ньому, пританцьовував, масажуючи гострими кігтиками тіло. Але нічого не допомагало. Кіт засумував. Ліг поруч з господарем і не ворушився. А бабця настоями з різних трав чоловіка поїла. Ночами не спала, тримала його за руку і молилася. Дідові стало краще, хвороба відступила. Рижик після цього вперше застрибнув бабці на коліна, лизнув руку і замуркав.

Кутька

Перший цирковий кіт. Його я знайшов на вулиці в Черкасах. Він був схожий на гидке каченя. Шерсть злиплася, стирчала в усі боки, як голки в їжака. Одне око опухло, з нього витікав гній. Він уже охрип від криків. Я не роздумуючи засунув його за пазуху і забрав із собою. Викупав дитячим милом і засунув під ковдру. Котика назвав Кутька, ріс він дуже грайливим. Якось я заховав його на ніч в шафу. Вранці відчинив, щоб одягтися і йти в цирк. Що там творилось! З піджака стирчали нитки, сорочка розідрана на шмаття, чорнила з ручки розтеклись світлими брюками. А Кутька спить у моєму капелюху. Наступного дня на кухні комунальної квартири, де я жив, він розсипав борошно сусідки і перекинув каструлі. Кутька умудрився розбити банку з варенням і весь замастився. У м’якому кріслі він спробував витерти зі спини варення і воно жирним шаром лежало не тільки не кріслі, а й на новому дивані. Я з великими труднощами відмив кошеня. А сусідка кричала, щоб я негайно прибрав живність з квартири. Не викидати ж його? І я поселив його в цирку. Якось загримувався, одягнув руду перуку і повернувся до Кутьки. Він вигнувся дугою і зашипів – не пізнав. Поступово до перуки звик і навіть терся об неї. Невдовзі я звернув увагу, що кошеня розуміє мене: тільки я думав про те, що треба його годувати, біжить до холодильника. Або сам собі кажу: пока йти спати, як Кутька влягається.

У той час я працював у цирку клоуном і болісно шукав свій номер, який допоміг би мені відрізнятися від усіх клоунів. І вдень,і вночі я розмірковував, але нічого не виходило. І раптом за обідом, Кутька не став їсти, а підійшов і подивився мені в очі. Зненацька думка, як блискавка, обпалила мене зсередини.

– А чому б нам, не виступати разом? Адже з кішками ніхто в світі не виступав.– Мама! – закричав я. — Ось воно!

Сосиска

До мене в театр кішки потрапляють різними шляхами. На базарі жила кішка, яка крала їжу, щоб не вмерти з голоду. Її так і називали Кішка–крадійка. Я сам бачив, як вона підкралася і поцупила сосиску. А за нею потягнулася ціла вервечка. Продавець помітив, що сосиски тікають і кинувся слідом, збиваючи на ходу фрукти з прилавків. Хтось із покупців злякався і подумав, що по землі повзе змія, підійняв крик. В цей час якийсь пес укусив за литку товстеньку жіночку, та як завищить:

-Мене змія вкусила!

Усі бігають, горлопанять, в паніці кинулися до виходу, а кішка залізла на дашок якоїсь будівлі і там вже спокійно, з апетитом, сосиски поїла.

Наступного дня я йшов повз базар і побачив там кицьку. Зупинився і став гратися з нею пір ’їн кою. Так продовжувалося кілька днів. А потім я захворів і не бачив її. Якось іду, а вона біля цирку сидить. Наче мене виглядає. Ну що ж – довелося забирати Сосиску – так назвав її — з собою. Вона стала “зіркою” цирку. І після того ніколи не крала.

Стрілка

У 80-х роках я був на гастролях в Японії. Якось увечері кішка Стрілка стала бігати в паніці готельним номером і вискочила на вулицю. Вся трупа кинулася її ловити. Відбігли на кілька десятків метрів від готелю, як почалися підземні поштовхи. Від землетрусу ми попадали, дивимося: а наш готель розсипається, як картковий будинок. Стрілка вже була в мене в руках, я аж розцілував свою рятівницю. За кілька років вона знову відчула небезпеку. Це знову трапилося в Японії. Стрілка та інші кішки виблювали після вистави. Я розкричався, думав, що їх отруїли. Пішов лаятися в магазин, де купували м’ ясо для годівлі. Але впевнилися, що воно було свіжим. Наступного дня поїхали далі маршрутом. У вагоні по телевізору показували новини. У тій місцевості, де ми напередодні були, сталося виверження вулкану. Виходить, кішки його передбачили за кілька годин!

Ще Стрілка дуже тонко відчувала людей. Ходив до мене один близький знайомий, душа компанії, всі від нього були в захваті. А Стрілка при його появі просто звіріла. Так і накидалася на нього. Пізніше і я розкусив його — підла і зла людина, а вдавала із себе ангела.

Угольок (Вуглинка)

Імена ми даємо котам неочікувані. Шнурок – любить штурки розв’ язувати. Редиска, Морковка, Банан – обожнюють їсти редиску, морковку і банан. У Ромашки жовта плямка на голові. Чорного я назвав Угольок. Він жив у мене на дачі. Якось, поки я на городі яблуні обкопував, у будинку з печі з вискочила палаюча тріска. І впала на килим на підлозі. Нікого в будинку не було, тільки кіт Угольок. Він не злякався, а став головно нявкати – гукати на допомогу. Я чую, що нявкання незвичне, тривожне. Забігаю, а килим вже палає. Схопив відро з водою і швидко загасив вогонь. Так Угольок виправдав своє ім’ я.

Наполеон

Хоч у нас і живе в театрі 120 кішок, миші все-рівно заводяться. І не всі коти вміють їх ловити. Гарно полюють ті, яких навчили їхні мами. На гастролях в Баку я відкрив ящик з реквізитом. А там миші бігають. Ото напасть! Ящик закрив і кажу асистентам: “Принесіть кота Сокола!” Кинули його до мишей, так він від страху упісявся. Витягли його, запустили Кешу. Той зрадів, давай з сірохвостими гратися. Чекав я чекав, поки він почне їх давити. Та куди там! Миші знахабніли вже, лізуть на нього, за вуха кусають. Він як вискочив з ящика, як ошпарений. Робітник сцени пропонує: “Давайте Наполеона запустимо”. Був у нас такий сіамський котяра. Так він за кілька секунд: хап-хап і з рота три мишиних хвостики стирчить.

Циган

Інколи ми вигадуємо циркові номери, а інколи тварини нам допомагають. Був у мене кіт Циган — чорний-пречорний, як сажа. Під час виступу він повинен був пробігтися манежем і залізти на високу стійку. Але щось йому не сподобалося, кіт розвернувся і втік прямо за лаштунки. Всі уніформісти – за ним. А він пробіг за лаштунками колом, з іншого входу вибіг і заліз на свою стійку. Я стою до нього спиною, нічого не бачу, чую тільки зал сміється й аплодує. Повертаюся, бачу – Циган на своєму місці сидить. Дивиться на мене, ніби нічого не сталося. Тепер ми часто розігруємо трюк з котом, який втікає.

Юрій Куклачов

Народився Москві. У дитинстві, побачивши фільми за участю Чарлі Чапліна, вирішив стати клоуном. Після школи 7 років підряд поступав в Московське державне училище циркового і естрадного мистецтва. Під час навчання отримав травму ноги. Керівник курсу за 4 роки навчання намагався від нього позбавитися, зауважуючи, що інвалід не може бути клоуном. У 1971 Юрій році закінчив училище за спеціальністю ” клоун, пародист, акробат”.

У 1976 році вперше з’ явивився на арені цирку із домашньою кішкою. Відтоді коти – його амплуа.

1979-го йому присвоїли звання Народного артиста Росії

Знявся у 1986 році художніх фільмах “Вище веселки” і “Мікко із Тампере просить поради”.

У 1990 році відкрив неподалік Рубльовки перший у світі приватний Театр кішок, який очолює до сьогодні. У Театрі 120 кішок обслуговує 80 працівників. Є свій лікар, костюмер і кухар.

Одружений. Дружина Олена, актриса, працює з чоловіком. Син Дмитро має свою програму в батьківському театрі, донька Катерина – головний художник цього театру, син Володимир – закінчив Академію балету і теж знайшов себе в родинному бізнесі: вчить тварин танцювати.

У минулому році Куклачов подав у суд на Михайла Вербицького, який обізвав його в своєму блозі живодером. Суд виграв.

Живе в Москві, 67 років

Автор книг з дитячої психології “Школа доброти”. Хоче, щоб їх запровадили в шкільну програму.

Наталія ПАВЛЕНКО