”Вішали на стовпі, через який було перекинуто мотузку. Жертва гине поступово в страшних муках”

10 лютого 1947 року було підписано мирний договір між СРСР і Угорщиною. Відтепер чотири радянські дивізії, які перебували в цій країні, мали бути виведені. Угорський прем’єр Ференц Надь зі спокійним серцем полетів із робочим візитом у Швейцарію. Як тільки літак покинув межі Угорщини, до заступника Надя Бели Ковача вдерлися офіцери міністерства держбезпеки СРСР. Чиновника заарештували й відправили до Сибіру. У всій країні почалися репресії. Ференц Надь злякався й відмовився повертатися на батьківщину. В Угорщині встановилася комуністична диктатура сталінського зразка.

Комуністи цинічно наплювали на вибір угорського народу. Відразу після війни у листопаді 1945 року в Угорщині відбулися вільні вибори. Задля перемоги комуністи об’єдналися із соціал-демократами. Та це не допомогло. Дві ліві партії набрали 34% голосів. Християнська партія Ференца Надя здобула набагато більше – 57%. Прем’єром став Надь. Натомість комуністи виторгували пост міністра внутрішніх справ й керівника таємної поліції. До цих силових структур негайно вступило 50 тисяч їхніх однопартійців.

Після комуністичного перевороту в Угорщині запанували страх та бідність. Понад мільйон громадян (10% населення) були піддані репресіям. Рівень життя стрімко знижувався. Комуністів зненавиділа вся країна. Так само ненавиділи і їх покровителів росіян, які ще в 1853 році втопили в крові угорське повстання.

Відчуваючи це, угорські комуністи почали рачкувати. В 1955 році вони засудили репресії. Новим прем’єром було призначено Імре Надя – однофамільця прем’єра-вигнанця. Той розпочав ліберальні реформи. Це не сподобалося Москві. Надя усунули від влади. Його наступник Андреас Хегедуш розпочав колективізацію. Народ взагалі знавіснів. Щоби заспокоїти ситуацію із Москви приїхав інспектор – Михайло Суслов. Майбутній сірий кардинал часів Брежнєва був сліпий немов кріт.

– Настрої робітників і селян здорові. Розмов про недовіру до парії немає, – звітував у радянський ЦК.

Однак за місяць до Будапешту прибув новий наглядач Анастас Мікоян.

– В Угорщині – повний розвал економіки й величезна криза в партії.

Головного угорського комуніста Ракоші зняли з усіх посад. Замість нього призначили ще запеклішого сталініста Ерне Гере.

22 жовтня в Будапешті відбулася демонстрація на підтримку польських робітників, що саме страйкували в Познані. Мітинг не розійшовся, а продовжився наступного дня. 200 тисяч демонстрантів підійшло до будівлі угорського парламенту. Лозунги мітингарів були все радикальнішими: “Смерть Гере!” “Імре Надя – в уряд, Ракоші – в Дунай”. Однак і тоді ситуація була далеко не вибухонебезпечною. Каталізатором став виступ сталініста Гере по радіо.

– У Будапешті мітингують контрреволюціонери і націоналісти, – заявив він.

Розлючені демонстранти пішли до будинку радіо й вимагали надати їм ефір. У відповідь угорські спецслужби відкрили вогонь. Однак демонстранти не тільки не розійшлися, а з новою силою кинулися на штурм. За кілька годин будинок радіо було захоплено. Згодом у руках повстанців опинилися склади зі зброєю, військові казарми, друкарні й вокзали. Армія, яку викликали злякані комуністи, повністю перейшла на бік повсталих. Комуністів і працівників служби безпеки вішали просто в місті. Кілька трупів висіло просто перед вікнами радянського посла Юрія Андропова. Відтоді він боявся повсталого народу, як вогню.

Тим часом Ерне Гере подзвонив у Москву. Хрущов вимагав офіційного звернення угорського уряду “з проханням по допомогу”. Тим часом, для окозамилювання, Москва погодилася, аби главою уряду призначили популярного в народі реформатора Імре Надя.

24 жовтня передові радянські частини вже були на підступах до Будапешта, а наступного дня вступили в місто. Разом із ними з радянської столиці прилетіли Суслов і Мікоян. Почалися перемовини Надя з радянською делегацією. Однак вони перервалися, коли прийшло повідомлення, що повстанці спалили на центральній площі міста радянський танк. Росіяни почали стріляти з усіх видів зброї. Вбили близько 800 людей. Суслов і Мікоян твердили, що все місто перейшло під контроль Радянської армії. Однак насправді все було навпаки. Повстанці кидали в танки “коктейлі Молотова” й стріляли в них із гранатометів та зеніток.

Тим часом підоспіло й політичне врегулювання. Головним комуністом країни радянська делегація призначила Яноша Кадара, а пост прем’єра таки віддали Імре Надю. Більше того, йому дозволили сформувати багатопартійний кабінет. 29 жовтня стрілянина припинилася й радянські війська залишили місто, відійшовши на 15-20 кілометрів. Повсталі сприйняли це як перемогу.

Відразу була скасована цензура в газетах і на радіо. Розпущена таємна поліція. Уряд Угорщини наказав Радянській армії залишити межі країни. Москва відмовилася і цим грубо порушила Варшавський договір. Тоді 1 листопада Угорщина оголосила про вихід країни з Варшавського договору – радянського антиподу НАТО. Звернення про допомогу було направлено в ООН.

Цікавою була поведінка головного комуніста Яноша Кадара.

– Я угорець і вийду проти ваших танків голіруч, – заявив він у Будапешті. Однак 2 листопада смиренно прибув до Москви і без зайвих умовлянь погодився очолити країну “після придушення контрреволюції”.

Насамкінець радянські керівники провели операцію, підступності якої позаздрили би Чингісхан із Батиєм. 3 листопада 1956 року на аеродром Тьокьоль запросили міністра оборони Угорщини Пала Малетера. Офіційно – щоби узгодити вивід радянських військ. Після перемовин міністр наказав угорській армії не чинити спротиву радянським військам, які нібито залишатимуть межі країни. Росіяни досягли своєї мети. Відразу після цього Пала Малетера було заарештовано. 4 листопада розпочалася операція “Вихор”. Військові колони, не зустрічаючи опору, наближалися до Будапешта.

– Сьогодні зранку радянські війська атакували нашу столицю, – заявив у радіозверненні прем’єр Імре Надь. – наша армія веде важкі бої. Уряд залишається на посту.

Почалися чотири найкривавіші дні. Радянці захопили всі стратегічні цілі: мости через Дунай, будівлю ЦК Робітничої партії, парламент, вокзали й аеропорт. В угорців залишався лише кінотеатр “Корвін”. Однак по ньому безперервно били 170(!!!) гармат.

5 листопада Георгій Жуков доповідав:

– Спротив заколотників переважно придушено.

Однак наступного дня в місті тривали вуличні бої. 7 листопада в Будапешт прибув Янош Кадар і сформував маріонетковий уряд.

– Я дякую радянським солдатам, які допомогли здолати чорні сили реакції, – заявив.

Імре Надь сховався в югославському посольстві. Після тривалих перемовин Москва пообіцяла йому дати можливість безперешкодно залишити країну. Але відразу на виході із дипломатичної установи прем’єра законного уряду Угорщини було схоплено. Його стратили разом із Палом Малетером. Нещасних повісили не так, як вішають у всьому світі – на шибениці. Вішали на стовпі, через який було перекинуто мотузку. В таких випадках шия засудженого не ламається миттєво, бо спина спирається на стовп. Жертва гине поступово в страшних муках.

Почалися страшні репресії. Росіяни хапали всіх, кого підозрювали у симпатіях до революції. З країни втекли 200 тисяч угорців. Розбіглася навіть футбольна збірна – найкраща футбольна команда, яка коли-небудь існувала в світі.

Янош Кадар успішно керував Угорщиною до 1988 року. Потім поступився постом і наступного року вмер. У ніч на 2 травня 2007 року, на центральному кладовищі міста Будапешта невідомими була розрита його могила, а також урна з прахом дружини. На склепі, що знаходиться поруч з могилою Кадара, залишено напис: “Убивці і зраднику немає місця в святій землі!”

Юрій СТРИГУН

Більше фото ТУТ

01.11.2016 12:00
Переглядів: 1355
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.