Виноградну лозу з Лисянщини переселенці після Перемоги посадять на Донбасі

На Лисянщину з початку війни прибуло більше 5 тисяч осіб, які вимушено покинули рідні місця. Хтось зупинявся тут на день-другий, хтось перепочивав, а потім рушав далі – в інший регіон України, чи на закордоння. Але є серед цих людей чимало й таких, які обрали Лисянський край своїм місцем проживання. Більше того, багато хто з цих прибулих людей не просто лишився пережити якийсь місяць-другий, а й активно включився в життя місцевої громади, знайшов сам роботу, чи погодився на ту, яку запропонували.

Наталія Лиходід з сімєю до переїзду мешкала у Марїнці на Донеччині.

«Ми жили у місті, яке весь час зазнавало обстрілів з 2014 року. Було страшно, але такого, як зараз, там не було ніколи», – говорить жінка. Те, що там відбувається – у разів сто гірше. Якщо тоді місто зруйноване було приблизно на 15 відсотків думаю, то зараз – на відсотків 90», – каже жінка.

Зі слів Наталії, у Мар’їнці через обстріли розбиті усі магазини, аптеки, освітні заклади та адмінбудівлі. Тим, хто залишився, дуже важко. Не купиш хліба, ні ліків, ні води, хіба що зі свердловин, але якщо світла немає, то і води немає Певний час, як снаряди розбили їх будинок, жили в підвалі. Та все-таки родина вирішила покинути рідне місто. Їхати в конкретне місце не планували, а втікали туди, де було спокійніше.

– На Лисянщину ми приїхала весною. Нам пощастило – оселилися в просторому, теплому будинку, який безкоштовно надала сімя Івана Івановича Зіненка у Босівці, – розповідає вона. – Взагалі, я тут по-новому відкрила і себе, і людей, і Україну. Тутешні жителі набагато добріші і приязніші ніж на Донбасі, а такої мальовничої природи я ніде не бачила. Знайшла і заняття для себе – роблю стрижки, зачіски. Під перукарню мені відвели одну з кімнат у сільській раді. Як і всі жителі села, допомагаю чим можу, нашим захисникам, переселенцям. Адже і сама маю два сини – один служить строкову у Черкасах, а інший у Дніпрі – поліцейським. Ось зараз, з такими ж переселенцями, готуємо у приміщенні колишньої школи кімнати для жителів Херсонщини, яких спіткала така ж біда як і нас.

Наталія, її чоловік-шахтар і маленька чотирилітня донька не відчувають себе в нашому краї на чужині – їм тут усе подобається, але так влаштована людина – її завжди тягне в рідні місця. Після перемоги вони планують повернутися в Мар’їнку, відбудувати зруйновану хату і посадити біля неї виноград з далекої і такої вже близької Лисянщини. А перемога не за горами – черенки з винограду, який росте у Босівці вже заготовлені і чекають свого часу.

Іван СМОЛІЙ

Читайте також: Родини військовослужбовців Тальнівщини отримали допомогу від підприємців

Читайте нас також в Telegram!

22.12.2022 17:18
Переглядів: 1081
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.