Вісті Черкащини Викладач з Лисянки, який починав колись з волів, підготував сотні випускників-трактористів
Цьогоріч Лисянському професійному аграрному ліцею виповнюється 60 років. Його колишньому викладачу Леоніду Кравченку (на знімку) з Лисянки пощастило, одному з небагатьох, хто був засновником навчального закладу, дожити до поважних 85 років, і на власні очі побачити, як він каже, і темні, і світлі часи в історії цього навчального закладу.
–Колись панувала думка, що не будеш учитися – підеш у бурсу, як називали наше професійно-технічне училище № 16, – згадує ветеран. – А останнім часом напевно, прийшло усвідомлення, що можна досягнути успіхів, стати заможною людиною, отримавши тут хорошу робітничу професію.
Але й про минулі роки, випускників «кузні кадрів», як цілком справедливо називали Лисянське училище механізації, і якому він віддав більше 50 років свого життя, Леонід Якович згадує з теплотою і гордістю. Адже багато з них стали справжніми професіоналами своєї справи, підприємцями, фермерами, керівниками сільгоппідприємств. І хоча він давно на пенсії, не перестає цікавитися і життям нинішнього ліцею, і долями його випускників. Мудрим освітянським оком помічає разючі зміни, які відбулися за період від «волів до тракторів».
–Я народився в селі Петрівська Буда, назву якого вже мало хто пам’ятає на Лисянщині, і від якого залишилися лише руїни, – розповідає чоловік. – А в часи мого дитинства там було 72 двори, колгосп, початкова школа. Як і багато моїх ровесників, школу життя ми починали з волів, якими возили снопи до молотарки. Волами, до речі, в наших селах працювали до кінця 1960-х. Ці сильні тварини дуже виручали в післявоєнний час. Пара могла тягнути й до 2 тон вантажу. Пам’ятаю, що віз був більший, ніж для коней: мав до 2,5 м довжини й 1,5–2 ширини. Обкатаних волів запрягали кожного на своє місце. Їх називали борозний та підручний, бо кожний виконував свою роботу. Підручний завжди ставили зліва, а борозного – справа. Як орали землю, борозний йшов там, де вже пройшов плуг, і ніколи з нього не виходив.
А підручний — тільки по незораному. До волів не треба було ні віжок, як для коней, а тільки налигач і ярмо. Вдариш батогом і скажеш цабе — наліво або цоб — направо — і він слухняно поверне. У 1960-х роках вийшов указ, щоб всіх волів відправити на м’ясо. Тоді було вже в колгоспах стало більше техніки, тракторів, автомобілів. Ось тоді і я піднявся на новий щабель – закінчив курси трактористів, потім став помічником бригадира, а далі – вирішив стати агрономом. Одержавши диплом «вченого агронома», як тоді писали в документі, пішов навчати премудростям хліборобської справи учнів Лисянського СПТУ-16. Прикметно, що тоді, в основному, в училище поступали хлопці після служби в армії, які вже твердо знали, чого вони хочуть у житті.
Тракторист, комбайнер у 60-80-их роках вважався першою людиною на селі, і бажаючих здобути цю професію було багато. Вже пізніше, із зникненням колгоспів, «прихватизацією», низькою народжуваністю, стали виникати проблеми з набором учнів. Про який престиж професії можна було говорити, коли батьки купляли дитині каністру солярки аби вона здала іспит. Сьогодні теж є проблеми, але є й великий запит роботодавців на випускників ліцею. І це обнадіює, що у нашого 60-літнього професійного закладу, тепер вже ліцею, є майбутнє.
Іван СМОЛІЙ
Читайте також: Полковнику ніхто не пише: за що був заохочений поліцейський зі Звенигородки Ігор Голота?
