Відомий музикант із Лисянщини мав єдиний синтезатор у районі, ціна якого вартувала однокімнатної квартири у столиці

Хто на Лисянщині не знає Михайла Вербицького? Для одних він-відомий музикант-віртуоз, для інших – вправний рибалка і мисливець, пасічники скажуть, що він, певно, й народився на пасіці, бо вміє так ходити біля бджіл, як ніхто інший, а автомобілісти давно вважають його за свого, бо має водійського стажу 50 років і в його руках побували десятки марок автомобілів світового автопрому. Малою батьківщиною Михайла є Чорнобаївщина, а своїм рідним містечком він вважає Лисянку, куди після закінчення Канівського культосвітнього училища потрапив за направленням. Тут він знайшов усе, що потрібно неспокійній творчій душі: натхнення від чудової природи, простих і щирих людей, любов від рідних і друзів, визнання від шанувальників.

Про неабиякі музичні здібності Михайлика батьки дізналися ще ранньому дитинстві. Дідусь-фронтовик, відомий на всю округу столяр, який умів не лише майстерно виготовляти вікна й двері, а й створювати музичні інструменти, для забави давав онуку саморобну скрипку. Її чарівні струни й пробудили в хлопця нестримний потяг до музики, пісні, творчості.

-Я музикант-самоучка, – скромно каже про себе Михайло Іванович, – Раніше в музичні училища поступали лише хлопці й дівчата, яких називали самородками, бо мали природній музичний слух, і могли бездоганно зіграти будь-яку мелодію, лиш раз почувши її. Саме вони грали на сільських весіллях, танцях, проводах в армію. Я музикант саме такої «закваски».

Творче життя Михайла Вербицького з приїздом у Лисянку, а це були 70-80-ті роки, одержало справжній підйом і бурхливий розвиток. Він оволодів всіма музичними інструментами, які тільки були в місцевому будинку культури, створив перший вокально- інструментальний ансамбль, який відразу набув шаленої популярності. У Вербицького на ті часи був єдиний у районі синтезатор Ямаха, нездійсненна мрія багатьох місцевих музикантів, який він придбав через одне з іноземних посольств. Адже ціна інструмента вартувала однокімнатної квартири в Києві. Багато часу у нього, як художнього керівника, забирала робота в хорових колективах, які з’являлися тоді як гриби після дощу: в райлікарні, профтехучилищі, побуткомбінаті. Немає жодного села в районі, де б Михайло не грав і не співав на урочистих заходах, концертах, весіллях. Пізніше він почав писати власні пісні, тематикою яких стали любов до рідного краю, патріотизм.

– Я пишаюся, що працював у той час, коли в районі був справжній розквіт культури, – говорить Михайло Іванович, – Вдячний, що зі мною виступали на різних заходах талановиті музиканти Микола Гонзір, Олег Гнатенко, Микола Мольчиць, Леонід Котвіцький, Євген Кротик та інші. Вперше тоді заявила про себе нинішній відомий хореограф Галина Шпак, яка грала на гітарі в молодшій групі нашого ВІА.

Михайло Іванович до цього часу продовжує творити, вчити молодь музичної грамоти, працюючи керівником шкільного музичного гуртка, планує відкрити студію звукозапису. І це в 70 років, які йому виповнилося днями. Хоча, і про це кажуть усі, хто його знає, цьому чоловіку не даси й 60. А він на те лиш віджартовується: «музика дає вічну молодість, дружина Лариса – незгасну любов, а друзі, яких у нього дуже багато – бажання жити».

Про пана Михайла можна писати багато, але виокремлю основне: всього він досяг самотужки, маючи бажання і поставивши за мету його здійснення. Багато років своєю грою, творчістю, дарує людям години радості й насолоди. І за вони йому щиро вдячне не одне покоління жителів Лисянщини.

Олександр ЩЕРБАТЮК