Вісті Черкащини Віддаленість не завада: як громада на Лисянщині розвивається всупереч труднощам
Виноградська громада – найвіддаленіша на Лисянщині. І не лише географічно – через вкрай розбиту дорогу обласного значення, яка пролягає через село, добиратися сюди далеко, довго і незручно. Проте як тільки нога ступає на цю землю, – думка про Богом забуте село відразу зникає. Тут є все для якісного життя мешканців: відремонтована школа, лікарська амбулаторія, ЦНАП, Будинок культури, млин, олійня. А такого завзятого голову територіальної громади ще варто пошукати. Микола Демерза (на знімку) робить все можливе і неможливе, щоб мешканці Винограду і навколишніх сіл отримували послуги не гірші, ніж, приміром, у Лисянці чи Звенигородці. При цьому надійною опорою і підтримкою голові, коли багато чоловіків громади відстоюють незалежність України на полях боїв, є жінки, які очолили всі старостати, освіту, медицину, сферу надання послуг.
Вкрай запущене двоповерхове приміщення колишньої контори колгоспу, яке довгий час не могли привести до ладу через брак коштів, сьогодні, за рівнем комфорту, скорше нагадує якийсь столичний офіс. Якісний сучасний ремонт, нові, зручні меблі, теплі туалети і навіть невеличка їдальня – це те про що давно мріяли працівники сільської ради, яка тут розташовується. Нещодавно в цьому приміщенні розпочав роботу і Центр надання адміністративних послуг, створений за кошти місцевого бюджету. «Виноградський ЦНАП надає більше 200 послуг, якими зможуть скористатися жителів з населених пунктів громади. Серед послуг такі затребувані для мешканців, як реєстрація місця проживання, призначення субсидій, допомог, пільг, консультацій, послуги для ВПО, реєстрація актів цивільного стану, нотаріальні дії. Щодня з різними питаннями до нас звертається до 30 жителів громади, – розповіла завідуюча Центром Любов Іванчук.
У Виноградському ліцеї, де навчається 200 учнів, нинішнього року за рахунок місцевого бюджету, а це 1500 тисяч гривень, повністю відремонтували кабінети, коридори, закупили нові парти та приладдя. За словами Миколи Демерзи, цей опорний навчальний заклад має пріоритетне фінансування не випадково: школи в громаді, через брак учнів і відсутність фінансування, чи не щороку закриваються, і єдиний вихід – облаштувати сучасну, оснащену всім необхідним для здобуття якісної освіти школу з центром у Винограді. Підвезення учнів і вчителів вже забезпечують 6 шкільних автобусів. Важливо й те, що тут діти знаходяться під надійним захистом.
Як і у всіх школах на час повномасштабного вторгнення, у Виноградському ліцеї було захаращене підвальне приміщення: сірі стіни, вологість, пил. Коли почалася війна, і постало питання безпеки учнів, тут вирішили ні на кого не надіятися, і самому забезпечити нормальні умови навчання під час повітряних тривог. Повністю оновили вентиляцію, електричну мережу, водопровід та каналізацію, встановили освітлення та WI-FI. «Ми робили ремонт в укритті всім колективом ліцею, за активного сприяння сільської ради. Кожен вносив свою маленьку частинку. Одні – білили стіни, інші – прибирали. Вирішили робити все самі, бо переконані: якщо робиш усе сам, вкладаєш туди душу, – і ми самі, і діти це цінуватимуть. Така командна робота дала свій результат: маємо справжню підземну школу з інтернетом, медпунктом, харчоблоком, ліжечками для дошкільнят, потужним генератором», – поділилася директорка ліцею Оксана Белікова.
Колишня Виноградська дільнична лікарня,а тепер амбулаторія загальної практики сімейної медицини, в усій окрузі, включаючи і село Павлівку сусіднього Жашківського району, користуються беззаперечним авторитетом у жителів громад. Насамперед, завдяки високому професіоналізму лікарів Миколи і Людмили Шевченків, які приїхали сюди за направленням у далекому 1993 році. Микола Трохимович, який довгий час був завідуючим медзакладу, через проблеми із здоров’ям вже рідко практикує, а Людмила Анатоліївна, як сімейний лікар, продовжує лікувати хворих.
Найчастіше, за її словами, приходять до амбулаторії з цукровим діабетом, хворобами суглобів, серцево-судинними недугами. Така невтішна статистика. Населення стрімко старіє, народжуваність майже на «нулі», а хвороби «молодіють». Медикам доводиться виїжджати і на виклики, і, між відключеннями світла, приймати пацієнтів, слідкувати за лікувальним процесом на денному стаціонарі. Медсестри Людмила Возна, Вікторія Цебрій, лаборант Олена Куценко завжди нададуть кваліфіковану допомогу і відповідну консультацію.
Іван СМОЛІЙ
