Вісті Черкащини Успішна фінансистка з Лисянки стала артилеристкою і командує підрозділом чоловіків
Сьогодні є жінки набагато сильніші, витриваліші й більш підготовлені за чоловіків. І вони – в ЗСУ. Жінки, які свідомо зробили свій вибір, виходячи не лише з покликання серця, а які врахували свої навики, вміння і знання, та принесли їх в армію.
–Армія стала моїм другим життям ще 9 років тому, – говорить сержант Алла Фітісова – До цього я працювала бухгалтером, була успішним фінансистом, маю економічну освіту. Та весь час відчувала – це не моє. Коли почалася російсько-українська війна, твердо вирішила йти на службу в ЗСУ. Чоловік мене зрозумів, і я йому за це вдячна. На ньому залишалося господарство, діти. Я завжди відчувала їх підтримку, я знала, що в мене міцний тил, а це – головне.
Алла служить у 43 окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Тараса Трясила. Це єдина бригада, яка працює з «Піонами» – установками з найбільшим калібром в українській армії, 203 міліметри, і дальністю стрільби на майже 40 кілометрів. Жінка там ефективно керує підрозділом, де всі інші – чоловіки.
Коли почалося повномасштабне вторгнення столицю України, майже тримільйонне місто, від наступу російської армії починали захищати всього-на-всього 12 гармат САУ 2С7 «Піон» і батарея радянських гармат Д30.
–Оскільки 24-го лютого йшов ракетний обстріл по всій території країни, то дивізіон висунувся на наступну ніч, щоб не бути помітним. 25 лютого гармати почали працювати, – згадує ті важкі дні Алла Фітісова. – Дві батареї «Піонів» висунулися в напрямку Троєщини, одна – у напрямку Святошина. Так перекрили Київ з обох боків. Далі пішли цілі: Гостомель, аеропорт, десант, колона російської техніки на вулиці Вокзальній у Бучі, десятки одиниць техніки на Житомирській трасі. Пізніше ці величезні 47-тонні установки прикривали українську піхоту в надважкій обороні на Бахмутському, Запорізькому напрямках.
Алла мало говорить про свою роботу в підрозділі, хоч вона дуже важлива, і пов’язана з ефективністю і точністю нанесення артилерійських ударів. Більше – про бойових товаришів, болісні втрати, армійські будні. Щиро дякує лисянським волонтерам, які постійно допомагають бійцям підрозділу продуктами харчування, передають маскувальні сітки.
Заскочивши на кілька днів додому, в Лисянку, Алла знову сідає за кермо автівки, і мчить туди, де, її чекають, де вона, як зізнається, знайшла себе. Гаслом бригади, каже, є слова «Битися, а не журитися». Вони й для не її орієнтиром у житті, яке цілком присвятила українській армії.
Олександр ЩЕРБАТЮК
