У гемодіалізників Лисянщини – повна невідомість

Хворих на гостру ниркову недостатність на Черкащині щороку більше. Аби отримати таку життєво необхідну процедуру, як гемодіаліз, пацієнтам доводиться долати десятки кілометрів. Адже апарати штучної нирки є тільки в обласній лікарні, в Умані та віднедавна у Звенигородці. Місцевий гемодіалізний центр розрахований на шість апаратів штучної нирки і може щодня обслуговувати до тридцяти пацієнтів. Серед них і жителі Лисянки Василь Вербіцький, Валентина Філіпенко, Світлана Садова, Тетяна Штихир та Юрій Макушенко. Про те, як їм живеться, ми попросили розповісти Василя Вербіцького.
– Тричі на тиждень ми змушені їздити у Звенигородський гемодіалізний центр на процедури, які тривають з 12 години дня до 18 години вечора, – поділився він. – Добираємося хто як може: автобусом, таксі, а останнім часом я доставляю всіх своєю старенькою «Нивою». На все, звісно, йдуть гроші з власної кишені, з наших мізерних пенсій і зарплат. А ще – ліки, аналізи… За рік набігає в нас різних виплат на 60 тисяч гривень. І – жодної компенсацій з боку держави. Лише Лисянська селищна рада виділила цього року по 500 гривень, за що ми їй щиро вдячні. Що буде далі – повна невідомість. Між тим, у сусідньому Городищенському районі гемодіалізникам виплачують по 1000 гривень, діє спеціальна програма підтримки таких категорій хворих. Ми ж змушені у прямому сенсі виживати, і самим добиватися допомоги, яка гарантована державою.
Гемодіалізники – люди, яким встановлено першу групу інвалідності. Вони втратили можливість забезпечити собі повноцінне життя у суспільстві, що значною мірою позначається на них як морально, так і матеріально. Тому однозначно має бути вирішення з боку влади їх проблем, не зважаючи на відмовки про пусту казну.

Степан ВІЗІРЕНКО