Смільчинці на Лисянщині – село особливе

Смільчинці – єдине село на Лисянщині, розташоване на автотрасі державного значення. Цю перевагу підприємливі селяни не могли не використати на свою користь. Тож виставлені на узбіччі відра з картоплею, корзини з яблуками, абрикосами, сливами, баночки з медом, молоком – звична картина для цього села. «Навіщо пропадати добру, коли вродило на славу, а їсти нема кому. Діти далеко, внуки наїжджають лише влітку, трохи пороздавав сусідам, а решта – на продаж. Якась копійчина до пенсії», – каже один з таких торговців на автотрасі. Подібна історія в інших дідусів, бабусь, які принесли рештки із своїх садів і городів. Для них це й привід зустрітися, погомоніти про те, про се, почути сільські новини.

Староста села Ніна Іващенко каже, що не уявляє Смільчинець без ось таких колоритних односельців, які вміють і продати, і пожартувати з проїжджими покупцями, і розповісти їм неймовірні сільські бувальщини. Та так, щоб захотілося ще раз повернутися в місця, де за легендою майже 375 років тому сміливі ченці (звідки й походження назви села), коли загрожувала небезпека, виходили зі своєї обителі на герць з ворогом. З іншого боку близькість автотраси, на відміну від інших сіл, тут завжди була не лише можливістю заробити швидко «живу» копійку, а спокусою кудись помандрувати, бо тут зупинялися десятки автобусів. Ось так одні смільчани й ганжеляни поїхали на навчання, інші подалися на заробітки. І майже ніхто з них не повернувся назад.

– Ось такі реалії життя, – філософськи зауважила Ніна Олексіївна. – І зараз вранці одні їдуть на роботу в Звенигородку, інші – в Лисянку. В селі залишаються в основному пенсіонери та школярі. Щодо останніх, теж невеселі перспективи. Внаслідок оптимізації, я вважаю, не до кінця продуманої, школа може закритися. Діти старшого віку з вересня поїдуть навчатися до Лисянських шкіл, а молодші, яких залишається жменька, звісно, потягнуться за ними. Важко це усвідомлювати, але цей процес вже не зупинити. Школу ми втрачаємо, будинок культури в стані руйнації – виставляємо приміщення на продаж. Але це не привід для песимізму. Надихають мене працювати, як старосту, наші люди. І в Смільчинцях, і в сусідній Ганжалівці, де, як відомо, народився відомий український письменник Василь Шкляр. Чого вартий лише працівник «Благоустрою» Роман Савранський. Аж не віриться, що цей чоловік один за весну і літо повикошував на вулицях всі бур’яни, повирізав зарослі. Завжди приходять на допомогу Микола Норенко, Володимир Кабанчук, Ольга Павлова, Володимир Чорномор, Петро Карпенко, Лариса Яковенко.

Що в селі ще залишилися «смілі ченці», люди, які не бояться ризикувати і добиваються успіху, ми пересвідчилися на прикладі родини Петренків, які займаються виробництвом сиру. У них 15 корів, які доглядає і доїть Віктор, а дружина Лариса в облаштованій дома сироварні виготовляє за власними рецептами такі сири, про які вже йде слава далеко за межами Лисянщини і Звенигородщини. Коли Петренки відпочивають, в селі ніхто достеменно сказати не може. Бо, приміром, Віктор закінчує доїти корів о другій ночі, а о шостій він знову на своїй фермі. Чоловік зізнається, що втомився, але каже, не може підвести своїх постійних клієнтів, які щоранку чекають на смачну молочну продукцію на Лисянщині і Звенигородщині.

Ніна Іващенко жартома каже, що її старостування – то «друге пришестя» в Смільчинцях, адже до цього вона багато років працювала тут секретарем сільської ради. Кому, як не їй, краще знати і людей, і проблеми, які нагромаджувалися роками. Приміром, тут ніколи не вивозили сміття, а скидали його до глибокого яру, який перерізає все село. З приходом нового керівника його частково вичистили, налагодили вивезення непотребу на Лисянське сміттєзвалище. Водночас в яру відремонтували громадську криницю, де, подейкують, вода не лише смачна, а й цілюща. Бо чого Оксана Батенко та Любов Олексієнко, які мешкають поблизу криниці, обидві вже розміняли по сотні років і добре себе почувають. А ще Ніна Олексіївна мріє про дитячий майданчик. Вже й площу розчистили для цього, залишилося знайти спонсора. І вона його обов’язково знайде. Бо село без дзвінких дитячих голосів існувати не може.

Олександр ЩЕРБАТЮК

04.08.2021 17:07
Переглядів: 2486
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.