Любов Годованець рекомендували в ЦК, сватали на голову колгоспу, а вона стала класти грубки й малювати картини

Любов Годованець, яку в селі Почапинці на Лисянщині більше знають як Любу Житомирську, унікальна вже тим, що навіть у свої 68 років ставить перед собою мету, на перший погляд не досяжну, вперто йде до неї, і таки добивається бажаного. Своїм життям жінка доводить, що нічого неможливого немає. Досить лише дуже захотіти.

Уродженка житомирського краю (звідси й сільське прізвисько) була ланковою із вирощування льону, вирощувала високі врожаї цієї культури, за що удостоїлася ордена «Знак Пошани», однією з перших на Поліссі стала фермерувати, освоїла близько десятка різних спеціальностей. Про таких кажуть: і швець, і жнець, і на дуду грець.

-Життя так повернуло, що потрібно було розраховувати лише на власні сили, – ділиться сокровенним. – Чоловік хотів більш спокійного життя. І я сама доглядала 30 бичків, 15 телиць, вирощувала буряки на 2 гектарах. А ще піднімала двох дітей, власноруч будувала хату на два поверхи, їздила як делегат від області на різні з’їзди. Добилася таки у високих кабінетах, що виділили трактора Т-25, на якому сама й працювала.

Були у мене й «Жигулі» та мотоцикл, з якими я управлялася не гірше чоловіків.

Мене не раз, як активістку і новатора рекомендували в ЦК Компартії України, сватали на голову колгоспу, але я не погодилася. Зрідка начальство співчувало, що тягну на собі таку непосильну ношу, і разом з тим наполягало розширити ферму, зробити з неї показову. Як на духу кажу: не витримала, брязнула всім об землю, забрала дітей і виїхала геть з області. Вже понад двадцять років проживаю в Почапинцях, останнє місце роботи – доярка на місцевій фермі.

Про Любов Іванівну в селі розповідають як про жінку, яка в роботі варта трьох чоловіків, майстра «золоті руки». І справді, ще до схід сонця вона порається в господарстві,цілими днями пиляє, вирізьблює з дерева, малює картини і… дарує їх знайомим. Може сама й вікна-двері зробити, а якщо грубку чи піч скласти – тільки до неї! Не звернути увагу на обійстя майстрині просто не можливо.

Починаючи від тину і закінчуючи дахом хати – все в диво-розписах, ажурному різьбленні, аж дух перехоплює! Навесні двір переповнений тюльпанами – господиня їх дуже любить і вирощує десятки сортів. Навіть взимку вони «квітнуть» – жінка повирізала квіти з пластикових пляшок. І вночі їй невгамовна творча натура не дає заснути – цієї пори на світ з’являються поетичні рядки, яких у неї назбирався на цілу збірку.

-Я жалкую, що не освоїла ще спеціальності телемайстра, – сказала на прощання ця незвичайна жінка. – Але, якщо буде час, навчуся й телевізори ремонтувати. А поки що в найближчих планах витесати з дерева 33 богатиря з казки Олександра Пушкіна.

Олександр ЩЕРБАТЮК