Вісті Черкащини Лікарка-інфекціоністка з Лисянки врятувала сотні людей
У Марії Борисівни Запорожець (на знімку крайня зліва) з Лисянки багато відзнак різного рівня за її багаторічну й самовіддану працю. Та найвища нагорода для неї, як і кожного медика, який має великий досвід, здобув титул лікарського професіоналізму – вдячність тисяч людей яких вона лікувала. Повага й авторитет ще й тому, що ця красива жінка надзвичайно людяна, чемна і ввічлива як із колегами по роботі, так і пацієнтами, втілення інтелігентності.
Марія Запорожець – лікар-інфекціоніст, причому єдиний спеціаліст такого профілю в Лисянській територіальній лікарні. Та й не лише – на Черкащині лікарів такого рівня підготовки і відданості професії можна порахувати на пальцях. Навіть маючи 43 роки лікарського стажу вона продовжує навчатися, поглиблювати свої знання, справедливо вважаючи, що лікар повинен вчитися постійно. Адже медицина нині розвивається високими темпами, з’являються нові препарати, технології. Тому потрібно підвищувати свою кваліфікацію, щоб залишатися компетентним фахівцем, готовим до будь-яких викликів. Як це було, приміром, з недавньою пандемією. Інфекційне відділення лікарні, яке очолює Марія Борисівна, прийняло на себе перший удар страшної хвороби. Тут знали, що перших пацієнтів підозрою на COVID-19 направлятимуть саме сюди.
–Дуже тяжко було зі самого спочатку, коли ще не знали, з чим маємо справу. Щодня ми зустрічалися з новими проблемами, тому повинні були приймати швидкі рішення й по-новому організовувати роботу лікарні. Особисто я перші два-три тижні приходила додому пізно ввечері. У лікарні ми не знали, ні який сьогодні день тижня, ні яке число. Ніхто не жалівся і не плакав – ми просто працювали і продовжуємо це робити. Вважаю, що ця хвороба є штормовим тестом на те, які ми фахівці, які люди, чи можемо одне одному прийти на допомогу. Так, у цей період я відчула від своїх пацієнтів неймовірну підтримку. Вони постійно дзвонили, дякували. В них не було жодного сумніву, що ми не здамося перед недугою. Люди навіть повірити не могли, що хтось з моїх дівчат, медсестер і санітарок, тікатиме від роботи чи від хворих. І я, як ніколи, відчула, наскільки робота інфекціоністів є важливою для людей.
Взагалі, у лікаря-інфекціоніста життя як на передньому краї: то спалах туберкульозу, то епідемія ВІЛ, то лептоспіроз, то пневмонія. Потрібно прийняти пацієнтів, обстежити їх, призначити лікування. В інфекційному відділенні на 20 ліжок, вільні місця бувають рідко. Марія Борисівна намагається кожному хворому приділити увагу, швидко поставити на ноги. А ще вона – сімейний лікар, веде прийом людей у «Кабінеті довіри». Вільного часу практично не буває.
–Діти, можливо б, продовжили сімейну династію, бо й чоловік у мене лікар, але дивлячись який у мами шалений робочий графік, обрали більш спокійні професії, – жартує вона. – Є четверо онуків, тож цілком можливо, що котрийсь з них у майбутньому обов’язково стане лікарем. Адже це так надзвичайно приємно, коли через багато років зустрічаєш свого пацієнта, якого вже й прізвища не пам’ятаєш, а він: « Маріє Борисівно, я дітям і внукам розповідаю, як ви мене в юності врятували від смерті. Я цього не забуваю, і вони пам’ятатимуть…».
Олександр ЩЕРБАТЮК
