Вісті Черкащини Хижинська громада сьогодні: вітряк-старожил, жінки-«маскувальниці» і вода з глибини 120 метрів
В’їжджаючи до села Хижинці з боку Лисянки, мимоволі згадуються рядки місцевого поета Миколи Ніколаєва: «Біжать роки, усе в житті змінилося: І люди, і природа, і село…» Нема вже й сліду від розкішного саду, закладеного колишнім головою колгоспу Віктором Бабенком, пустка і руїна на місці гаража, майстерні тракторної бригади, тваринницьких ферм, будинку культури… Але непорушним і непідвладним рокам залишається дерев’яний вітряк в центрі села. Це і пам’ятка старовини, і святиня, і символ, і окраса. За розповідями місцевих мешканців ще у 60-х роках минулого століття цей велетень молотив на повну, його начиння, на щастя, збереглося і до наших днів, і, трішки налаштувавши, його можна запускати. До речі, хижинський вітряк належить до найстарішого типу таких споруд – стовпового. Конструкція вітряка влаштована таким чином, що він може обертатися та підлаштовуватися під напрям вітру. Повернути вітряк можна за допомогою спеціального дишля, до якого раніше чіпляли волів або коней.
За словами старости села Сергія Ярошевського, цей стовповий млин – єдиний, який зберігся на Лисянщині, і його потрібно оберігати на державному рівні. В майбутньому тут можна створити музей хліба, що стане поштовхом до поширення етнотуризму в нашому краї. Але, поки триває війна, в очільника села, який вже десятий рік на цій посаді, в аналогії з легендарним вітряком, йому щодня доводиться «крутиться», аби підтримувати в громаді волонтерський рух, ветеранів війни, вирішувати нагальні потреби жителів Хижинець і Чеснівки, які входять до старостинського округу.
В спортзалі Хижинської школи вже третій рік плетуть маскувальні сітки, в’яжуть шкарпетки і килимки для сидіння та готують смаколики для бійців. Саме тут працює місцевий волонтерський осередок, очолюваний Інною Коваленко. Команда складається з близько 20 активних жителів громади, більшість – жінки поважного віку. “Маскувальниці” плетуть не лише на замовлення воїнів – жителів старостинського округу, а усім, хто замовляє, бо «чужих солдатів не буває». Вони вже розуміються у всіх видах бойових машин, якого вони розміру, і як краще їх захистити. Роботу виконують швидко, бо кажуть, фронт не чекає. Хвилююються лише за те, чи вистачить коштів для закупівлі маскувального матеріалу спанбонду, вартість якого весь час повзе вгору.
«Наші сітки вже знають на всіх воєнних напрямках, маємо подяки від бійців. І це заслуга наших неймовірних людей – за першим покликом вони приносять хто 100, хто 200, хто 500 гривень. Багато людей продає горіхи, які в нас чи не в кожному дворі, і таким чином донатять. Дуже нам допомогли учні та батьки 3-А класу Лисянського ліцею №2, які на благодійному ярмарку зібрали 7400 гривень і передали на потреби хижинських волонтерів. Щиро вдячні нашому колишньому односельцю Василю Совенку, який власним автомобілем доставляє нам матеріали з Черкас, фермерам Олександру Сокирку та Сергію Комарову, які нам постійно допомагають і самі є активними волонтерами», – розповіла мати двох синів-захисників Юлія Бондаренко.
В Хижинці вже почали повертатися з війни бійці, демобілізовані за непридатністю через важкі поранення, контузії, травми. Не легко їм звикати до мирного життя і навіть до цивільного одягу. Війна ще довго не залишатиме їх, з’являтиметься в страшних снах, ніколи не забудуться обличчя загиблих побратимів.
–У мене й досі перед очима той бій, коли при штурмі села на Донбасі загинув мій побратим з сусіднього села, – згадує ветеран війни, сержант-штурмовик Віктор Зорич. – Ворог переважав нас у кілька разів, вівся інтенсивний вогонь, і ми не змогли забрати його тіло. Ось у цьому я, мабуть, картатиму себе все життя.
Віктор Зорич, без перебільшення, герой нашого часу. Колишній комбайнер, він добровільно пішов воювати під час проведення АТО, був учасником військового параду у 2021 році, а коли почалося повномасштабне вторгнення знову одягнув «піксель». Командир взводу, він не раз опинявся із своїми підлеглими в критичних ситуаціях, сходився у бою віч-на-віч з окупантами, втрачав друзів, був поранений і контужений, але збереження життя своїх побратимів ставив понад усе. Під час однієї сутички, Віктор вивів з-під смертельного вогню 5 бійців, і за цей маленький подвиг, який він вважає звичайною солдатською роботою, отримав від Головнокомандуючого Валерія Залужного Почесний нагрудний знак «Золотий хрест».
Сергій Ярошевський найбільшим досягненням минулого року вважає те, що, нарешті, вдалося вирішити головну проблему в селі – нестачу питної води. Ставки, які протягом багатьох років підтримували водний баланс у криницях хижан, замулилися, висохли, і це поставило громаду на межу екологічної катастрофи. Потрібно було шукати воду. Перша спроба буріння свердловини закінчилася невдало, але друга принесла позитивний результат. Тепер води можна набирати хто стільки забажає. З глибини 120 метрів. Насоси живляться енергією від сонячних батарей, які подарував селу його колишній житель Максим Шевченко. Але в громаді вже думають про відновлення ставків, будують плани як розвивати село після закінчення війни. Вони обов’язково здійсняться, коли є такі неймовірні люди.
Іван СМОЛІЙ
