До 140-річчя Петра Єфремова. Катеринопільщина вшановує земляка, що поміж перших пропагував українську незалежність

20 жовтня виповнюється 140 років від Дня народження відомого українського літератора, вченого, перекладача, видавця, політв’язня сталінських таборів Петра Олександровича Єфремова (20.10.1883 –?). Петро Єфремов народився в Пальчику на Катеринопільщині в родині священника, він був рідним братом Сергія Єфремова – славетного літератора та українського сподвижника, якого сучасники називали сумлінням української нації. Обох братів за чітку проукраїнську позицію сталінський режим засудив до таборів, а по суті до смерті.

Варто зауважити, що Петро Єфремов одним із перших у статті «Час наступав» (1917) висловився за незалежність України, але розумів, що досягнути цього буде дуже непросто. «Велике, навіки славне діло утворення вільної України вимагає великого завзяття, щоб перемогти ворожість та недовіру до нас численних і впливових людей «вчорашнього дня»! Велика ж і честь тим, що не одцураються його, велика і дяка од рідного краю!» – писав учений.

За усталеною поміж дітей священників традицією, Петро Єфремов отримав духовну освіту, закінчивши Черкаське духовне училище (1892-97) та Київську духовну семінарію (1901–1905). Однак далі він вирішив шукати власну стежину в житті. У 1910 році вступив до Київського університету св. Володимира на медичний факультет, з якого згодом перейшов на історико-філологічний. Закінчив 1915 року.

Навчаючись в університеті, Петро Єфремов квартирував у вдови Бориса Грінченка – Марії Миколаївни, про що свідчить його листування.

З 1916-го молодий Єфремов працював у Катеринославі (нині Дніпро) у Першій українській гімназії, де викладав українську мову та літературу. З 1918 – в учительському інституті, а з 1920 – у соціально-економічному та залізничному технікумі. Від 1921-го року він професор Катеринославського інституту народної освіти та науковий співробітник науково-дослідної кафедри українознавства ВУАН. В інституті читав курси з української фiлологiї – письменства, рiдної мови, діалектології.

Як наставник творчої молоді підтримував молодих українських письменників – В. Підмогильного, В. Поліщука, В. Чапленка.

Був прихильником «європеїзації» української літератури, а тому яскраво заявив про себе як перекладач. Переклав окремі твори польських письменників (Г. Сенкевича, М. Домбровської) та російського поета Д. Мережковського.

Був засновником літературно-наукового місячника «Січ» (1919), на сторінках якого дебютували В. Підмогильний та В. Поліщук. Єфремов анiтрохи не сумнiвався, що Підмогильний стане окрасою рiдної лiтератури, тому його справедливо вважають «літературним хрещеним батьком» цього письменника.

9 вересня 1929 Петра Єфремова заарештували у сфабрикованій справі «Спілки визволення України» (нібито як керівника дніпропетровської філії) та засудили до 5-ти років позбавлення волі і 2-х років поразки у правах.

Покарання відбував у Ярославльському політізоляторі (росія).

По звільненні виїхав до Алма-Ати, де працював старшим коректором у друкарні.

1937-го вдруге заарештували. Подальша доля вченого невідома.

Був одружений, мав сина Євгена.

Реабілітований 1989-го року.

У 2006 році у с. Пальчику на честь братів Єфремових споруджено пам’ятний знак і відкрито музей, щоп’ять років проводяться «Єфремовські читання».

Бережімо пам’ять про славетних земляків, мучеників сталінського режиму та його імперіалістичних амбіцій.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ