Костянтина Рокосовського двічі виводили на розстріл

27 червня 1937 року командувача 5-им кавалерійським корпусом Костянтина Рокосовського виключили з лав ВКП(б). Ще за місяць вигнали з армії. У серпні того ж року арештували в Ленінграді й відправили до тюрми на Шпалерній вулиці. Причиною репресій були свідчення колишніх високоповажних військових, арештованих у справі маршала Тухачевського. Рокосовському закидали співпрацю з польською та японською військовими розвідками.

Докази у справі базувалися нібито на свідченнях Адольфа Юшкевича – поляка й товариша Костянтина. Рокосовський вимагав очної ставки: він знав, що Юшкевич загинув у бою за Перекоп. Майбутнього маршала слідчі били й піддавали тортурам – вибили три передніх зуби, зламали шість ребер, гамселили молотком по пальцях ніг. У катуваннях особисто брав участь начальник ленінградського УНКВД Леонід Заковський. Утім Рокосовський набагато пережив свого ката. У 1938 році Заковського звинуватили в шпіонажі на користь Німеччини й розстріляли. А майбутній маршал залишався сидіти. Йому ніяк не могли підібрати учасників змови. Та й сам він не свідчив проти колишніх колег. Двічі Костянтина Ксаверійовича виводили на удаваний розстріл. Стріляли холостими патронами й знову доправляли до камери. Але він продовжував триматися. У березні 1940 року навчений невдалою фінською компанією Сталін прислухався до прохання маршала Семена Тимошенка й визволив Рокосовського з тюрми. Йому й родині: дружині й дочці, яких до цього активно травили, дали путівку в Сочі, щоби поправили здоров’я.

Якось під час війни молодий офіцер зв’язку помітив шрам над бровою Рокосовського.

– Це вас осколком ранило, товаришу маршал? – запитав.

Командувач посміхнувся.

– Не осколком, а дерев’яним табуретом під час допиту.

У 1949 році польський президент Болеслав Берут попросив Сталіна прислати Рокосовського міністром оборони. Багато хто в Польщі вважав його “московітом”. У 1950 році на маршала було здійснено два замахи офіцерами Армії Крайової. Однак після смерті Берута першим секретарем Польської робітничої партії вибрали Владислава Гомулку. Він відразу звільнив Політбюро від усіх сталіністів і найперше – від Рокосовського.

Маршал повернувся в СРСР. У 1962 році відмовив Хрущову, коли той просив розкритикувати Сталіна. Сказав, що поважає вождя.

Утім, за словами доньки, доки жив Сталін, Костянтин Ксаверійович боявся повторного арешту. Вночі під голову клав пістолет.

– Живим я їм не дамся, – пояснював.

Коханка Рокосовського вийшла заміж за льотчика

На фронті Рокосовський познайомився з лікаркою Галиною Талановою. Згодом пояснював, що вона йому нагадувала дружину. Про сім’ю маршала не було нічого відомо більше року. Коли знайшлася, повідомив Галині, що не планує кидати родину. Пояснив чому: три роки, доки він сидів у тюрмі, дружина не відріклася від нього. Родині довелося сьорбнути лиха. Жінку переслідували і на роботі, і вдома як дружину “ворога народу”. З Адою – дочкою “зрадника” – в школі діти не хотіли сидіти за однією партою, розмовляти і грати.

Інші жінки не витримували моральних тортур і зрікалися чоловіків. А сім’я Рокосовського витримала й дочекалася його звільнення.

— Він був дуже гарний чоловік, – згадувала знайома маршала Світлана Казакова. – Інтелігент! Говорив неголосно, з милим польським акцентом. Всі жінки фронту страждали по ньому. Коли газети друкували його фотографії, листоноші носили листи до редакції мішками – з освідченнями в коханні. Одна англійка слала їх щодня.

У 1944 році в Галини народилася донька Надія. Після війни Таланова залишилася одна з донькою. Маршал допомагав їм у всьому. Багато чоловіків зітхали по ній. У тому числі і льотчик-випробувач Кудрявцев. Рокосовський, який дуже переживав, що Галина самотня, сказав: “Видно, це твоя друга половинка”. Зіграли весілля. Але льотчик невдовзі загинув. Більше Таланова не випробовувала долю. Лишилася самотньою. Надія Рокосовська закінчила Московський державний інститут міжнародних відносин. Викладає там і досі.

Юрій СТРИГУН