До 40 років Джек Лондон побув піратом, золотошукачем, матросом, волоцюгою і найбагатшим письменником

“Хочу прожити недовго, але весело”, – казав про себе американський письменник Джек Лондон. Життя автора пригодницьких романів саме скидалося на авантюрний роман, де були бідність, багатство, любовні походеньки, слава, подорожі світом і намагання цей світ змінити. Навіть народився він драматично: його батько –53-річний астролог Вільям Чейні змушував свою 30-річну дружину Флору Веллман – вчительку музики зробити аборт. Та вистелила собі у скроню, але залишилася жива. Про випадок написали газети, астролога зацькували, і він утік із Сан-Франциско. А 12 січня 1876-го там народився його син – Джон Ґри́фіт Че́йн, якого батько так ніколи і не визнав.

Хлопця всиновив вітчим- фермер Джон Лондон. Так малюк отримав нове прізвище, а називали його ніжно – Джек. Родина перебивалася із хліба на воду: вітчим потрапив під потяг і став калікою. Заробляти було нікому. Якось 7-річний Джек украв бутерброд із м’ясом у однокласниці.

«Я з’їв його, але більше ніколи не робив, – писав він пізніше у листі другові. – Великий боже!

Коли мої товариші по навчанню під перенасичення кидали шматки м’яса на землю, я готовий був підібрати їх із бруду і тут же з’їсти, але я стримувався. Голод! Голод! Голод!

З тих пір я не знав іншого поклику, крім поклику живота, і до сьогоднішнього дня, коли я вже чую більш високий поклик, але, як і раніше, все затьмарює відчуття голоду».

Він йде працювати: підіймається о 3 годині ночі і продає ранкові газети. Потім-школа, а після неї – продаж вечірніх газет.

«Кожен цент я приносив додому, а в школі згорав від сорому за свою шапку, черевики, одяг. Обов’язки – передусім, відтепер і назавжди, у мене не було дитинства … Суботами я розвозив лід, а неділями встановлював шари для п’яних гравців у кеглі. Потім після початкової школи – консервний завод: праця по 18-20 годин на добу. Я не знав жодної коняки, яка працювала б скільки годин як я».

У 14 років він стає піратом на устриць. Тобто краде чужі улови і продає у ресторани. За позичені 300 доларів купує човен і за перший наліт заробляє стільки ж як за місяць робітник на фабриці.

Пірати приймають шибайголову до себе: він лаявся голосніше за всіх, не боявся штормів, бився до втрати зубів і пив віскі. Причому на рівні із дорослими дядьками.

Досвідчені моряки пліткували, що більше року він не протягне: зіп’ється. Але пацан лише посміювався, ще й подружку собі завів, яка жила у човні. Його врятувала криза. 1893-го у Америці зупиняється 8 тисяч підприємств. Тоді ходив жарт, що в США безробітних більше, ніж покійників. Джек наймається матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Вертається за 7 місяців. Тоді і друкує перше оповідання. До цього його підштовхнула мати. Вона вичитала, що газета “Сан-Франциско Колл» оголосила конкурс на кращу розповідь. Переможця чекала премія $25. 17-річний юнак не роздумуючи, розташувався за кухонним столом, і через добу був готовий “Тайфун біля японських берегів”. Рецензент зазначив: «Найдивовижніше у цьому творі -це розмах, глибоке розуміння, виразність і сила. Все видає молодого майстра “. Так Джек заробив удвічі більше, ніж джутовій фабриці, де тоді працював.

Хлопець вирішує бодай що забагатіти, щоб вилізти із злиднів. Якраз дізнається, що в Клондайку на Алясці знайшли золото, і туди відразу ж хлинув потік шукачів заробітків і пригод. Джек разом з чоловіком сестри Шепардом вирушив на кораблі до міста Скагуей, далі чекав виснажливий перехід через гірський перевал. Платити індіанцям-носіям по півдолара за кожен фунт вантажу вони не могли – несли на собі. Джек був готовий. 60-річний Шепард купив квиток на зворотний рейс в Сан-Франциско.

Золота Лондон не знайшов- лише заробив цингу.

І наслухався смачних оповідок. Цілу зиму до його хижі заходили мисливці, індіанці, золотошукачі, бродяги і п’яниці. Юнак сидів із блокнотом і акуратно все записував. Удома сідає за перо і строчить оповідання. За останні гроші купує марки, щоб розсилати їх у журнали. Нарешті йому відповідають, його оповідання «Син вовка» взяли до друку у журнал «Оверленд манслі» . Джек позичає 10 центів, щоб купити журнал із своєю розповіддю. Йому платять за неї 8 доларів. За наступний- 40. І Джек нарешті визначається – він стане письменником:

«Я був матросом, вантажником,волоцюгою; працював на консервному заводі, на фабриках, у пральнях; косив траву, вибивав килими, мив вікна. І ніколи не користувався плодами своєї праці, – напише пізніше в автобіографії для Соцпартії, у яку вступив. – Наша складна цивілізація постала переді мною в своїй оголеній простоті. Вся життя зводилося до питання про їжу і дах. Щоб їх добути, кожний що-небудь продавав. Купець -взуття, політик – свою совість, представники народу торгували своєю честю. Все було товаром, і всі люди – продавцями і покупцями. Робітник же міг запропонувати для продажу тільки один товар – свої м’язи. Але цей товар відрізнявся однією властивістю. М’язи не можна було оновити на відміну від взуття.

А потім я дізнався, що людський мозок теж є товаром. І що цей товар також має свої особливості. Торговець мозком у 50-60 років перебуває в розквіті сил, і в цей час витвори його розуму цінуються дорожче, ніж будь-коли.

Джек ночами і днями студіює книги. Дарвін, Маркс, Ніцше стають його учителями. Він відмовляється від роботи на пошті, де міг отримувати 65 доларів і утримувати батьків. Тоді ж і встановив для себе правило- писати тисячу слів щодня. Це приблизно 5 друкованих аркушів.

Він пише свій перший роман «Дочка снігів» у 1901-му. За рік на замовлення асоціації «Американ прес» їде в Лондон і вивчає життя бродяг, пише книгу «Люди безодні». Видавці виплачують йому 150 доларів щомісячно, йому вже вистачає і на родину і на покупку своєї яхти для подорожей островами. За десятиліття чоловік стає одним із найбагатших письменників того часу. Його книги друкують одна за одною, він у зеніті світової слави. За книгу отримує – 50 тисяч. Це майже $1 млн 300 тис. Здійснює навколосвітню подорож. У 1913-му закінчує побудувати величезне ранчо «Садиба Вовка», у яке вкладає все що є – 70 тисяч доларів – нинішніх $1,5 млн.

Хоча й отримував нечувані гонорари, весь час жив у боргах, бо гроші роздавав усім, хто просив. Жодний волоцюга не пішов від нього із порожніми кишенями.

Джек добре пам’ятав що таке голод і дно. Його нова садиба згоріла у першу ж ніч. Помстився хтось із невдоволених прохачів. Це надломило письменника, він став хворіти на нирки, відмовився від подорожей, запив. Продовжував писати, але через силу.

У інтерв’ю одній із газет зізнався:

«Запевняю вас, я пишу не тому, що люблю свою справу. Вона мені ненависна. Не можу знайти слів, щоб висловити, наскільки мені все це огидно. Єдина причина, чому я пишу, -хороша оплата моєї праці, зауважте – праці. Я отримую багато грошей за свої оповідання й книжки! Повірте, я з радістю б копав траншеї, нехай навіть довелося б працювати вдвічі більше, якби тільки міг отримати за це стільки ж грошей.

Через творчу кризу письменник навіть купив сюжет для роману у якогось початківця. Але так і не написав його.

Вранці 22 листопада 1916-го 40-річного Джека Лондона знайшли в своїй спальні без свідомості на ранчо у Ґлен-Елліні ( Каліфорнія)з ознаками отруєння морфієм. За два тижні до цього він попросив дружину поховати його на пагорбі неподалік його згорілого ранчо. Урну з прахом зарили на вершині. Могилу залили цементом. А зверху поставили величезний камінь. Джек називав його «Камінь, який не знадобився робітникам”.

Залишив дружину заради секретарки

У 18 років Джек Лондон був закоханий у дівчину із заможної родини — Мейбл Епплгарт ( їхні стосунки пізніше описав в романі «Мартен Іден»). Пропонував одружитися, але мати дівчини відмовила письменнику-початківцю. Мейбл ніколи після того не виходила заміж. А Джек Лондон вирішив влаштувати шлюб на розумному ґрунті. Його обраниця мала дати йому гарних здорових нащадків. Обов’язково мав бути син. Тому одружився на вчительці математики Елізабет Маддерн . Але вона народила двох доньок. Хоч і була вірною і хазяйновитою, як і задумав письменник, жити із скучною домогосподаркою, яка влаштовувала йому скандали, він не міг. Тому покинув її заради на 6 років старшої секретарки Чарміан Кіттредж. Ця фехтувала, їздила на конях, боксувала, грала в карти та гарно співала й грала на фортепіано. Вона любила пригоди і разом із Лондоном подорожувала на яхті. Він називав її «товариш по іграх і безумствах». Але й ця жінка не народила йому сина. Лише доньку, яка померла за три дні. Лондон не залишав надії мати сина. Він до кінця життя шукав таку жінку, зраджував дружині.

Та так переживала, що він її покине, що страждала на безсоння. І лише коли Лондон помер, проспала 36 годин.

За заповітом він усі гроші він залишив законні й дружині. Донькам від першого шлюбу назначив виплати, що покривали витрати на навчання, книжки й одяг до їхнього заміжжя.

3 п’єси написав Джек Лондон за 17 років творчості, 20 романів і понад 200 оповідань

Наталія ПАВЛЕНКО