Як це – бути успішним сімейним лікарем-ФОПом у маленькому місті

Хлопець став одним з перших лікарів-ФОПів в Україні, які підписали договір з Національною службою здоров’я і змогли лікувати своїх пацієнтів за держкошт.

– Я давно думав про те, щоб нормально працювати і заробляти більше, ніж три тисячі гривень. Думав десь за кордон поїхати, де можна лікарем більше заробляти, – пояснює Роман.

Не поїхав через сімейні обставини: вдома дружина і маленький син. Тому вирішив ризикнути і відкрити приватну практику. Взяв до 100 тисяч гривень кредиту, щоб оснастити й відремонтувати приміщення. Коли Роман ризикував, медреформа ще була у планах. Тоді, у березні 2018-го, обіцяли зміни з липня. Подумав: “Чому б не спробувати?”, і підписав договір з НСЗУ.

– Дружина мене повністю підтримувала, а в деяких питаннях ще й підштовхувала. Я десь сумнівався, а вона казала: “Роби, бери, запрацює – побачиш”. Не казала: “Може, не вийде”, “Краще не ризикуй”. Тоді був непевний час, але ризик – діло благородне, кажуть (усміхається). Я керувався тим, що реформа стартувала, бачив, що вона набирає великі оберти. Вирішив, що в будь-якому разі вона завтра не закінчиться. І за цей час можна швидко і без перепон зробити свою практику. На питання, чи напружував його кредит, сміється: – Віддавати жалко. Береш чужі гроші, а віддаєш свої.

Пацієнти пішли жваво. Тоді в комунальному центрі первинної меддопомоги ще не було ремонтів, а Роман вже мав “свіжий” кабінет. Дав оголошення в місцевій газеті й створив сторінку в Facebook.

– Хтось знав мене, хтось йшов заради того, що графік гнучкий, умови кращі, по запису можна прийти, не треба в черзі стояти. Знаєш, що тобі на третю до лікаря, зайшов, прийняли, пішов. А ще – прийом у вечірні години, після роботи людям зручно. Роман приймає до 9 вечора:

– В мене оснащення таке ж, як у центрі (комунальному). Нічого надзвичайного технічно. Себе пропонував як спеціаліста і свої послуги як лікаря, більше нічого.

– Нормальний лікар, нас все устраює. В будь-яке время суток, якщо щось не так, дзвоним, він нам всьо розказує, направляє, мені хорошо. Рік у нього і без претензій, – усміхається місцева мешканка Тетяна, яка прийшла до Романа за довідкою.

Медицина стала сучаснішою. Старі медики по старому ладу, а цей лікар шагає у ногу з часом. Я зразу до нього записалася, а чого нє?

Інша пацієнтка поважного віку Катерина Василівна додає: – Він дуже хороший лікар, вніматєльний. Я в поліклініці до нього ходила, а потім сюди, мені близенько, я на другій вулиці живу.

Питаємо в Романа, як пацієнти реагували на те, що приватному лікарю не треба платити за гарантований державою пакет:

– Направлення на аналізи даєш, питають: “Ну що там?” в сенсі “Скільки я маю дати?”. Кажу: “Нічого. Я все за вас заплачу потім по акту виконаних робіт”. Людям було дивно, – пригадує лікар.

Вихідні у Романа теж робочі:

– В неділю стараюсь все-таки вдома побути, але дуже часто буває, що доводиться таки приїжджати на роботу. Черга в мене є з людей, які хочуть (декларацію підписати), але місця нема. Я недавно захворів, температура під 40 була, з 8 до 11 ранку три години на зв’язок не виходив, 50 пропущених на телефоні. Одні й по 6 разів дзвонили, для людей шок був, як це – лікар трубки не бере.

– А якщо ви хворієте? – дивуюся.

– А я не хворію, – сміється. – Оце полежав, маску вдів і на роботу. Я прививаюсь від грипу й не хворію.

Буває, Роману телефонують пацієнти і в неділю в 12 ночі:

– Я мушу підняти і поговорити. Буває і серед ночі. Найчастіше – помер родич, людина в шоці. Попереджаю, коли бачу, що йде до того, як поводитись в такому випадку, кому і куди телефонувати. Але все одно коли стається, в третій ночі паніка.

Лікар переконаний, що пацієнтів треба навчати, як діяти в тій чи іншій ситуації. Наприклад, що робити, коли в дитини нежить. І вже якщо базові поради не допомагають – звертатись до лікаря.

Христинівка – місто невеличке, тому Романа часто перестрівають пацієнти на вулиці, аби щось запитати:

– Кажу: “Ну, роздягайтесь”, – сміється. – “Як це?”. – “А мені ж оглянути вас треба!”. – “А, ми поняли, прийдемо на прийом”.

Роман хотів би, щоб його пацієнт хоча б раз на рік приходив на профілактичний огляд. Оглянули, здав базові аналізи, все гаразд, спокійно пішов додому.

– В нас людям треба вбивати в голову, що не треба чекати, поки вас принесуть до лікаря. Деякі кажуть: “А чо я буду відволікати!”.

“Ну, дякую, – кажу. – Тепер ми два тижні будемо з вами гратися, буду вас через день дивитися. Ви мені “помогли” і собі”.

Лікар переконаний, що треба кожному пацієнту пояснювати критерії, за якими треба звертатися до лікаря. Бо так виходить дешевше лікування пацієнту і легше лікарю.

Адже люди, які працюють, не звертаються одразу, бо “робота, городи, діти учаться і постійно нема коли”:

– Я завжди аргументую копійкою. Ніколи не заставляю нікого, даю рекомендації. Кажу: “Якби ви прийшли тиждень назад, лікування було б в три рази дешевше, здоров’я більше, і ви б менше часу до мене ходили, лікування менше часу забирало б”. Обіцяють наступного разу так не робити.

– І що, приходять вчасно? Чи “Добре, добре”, і далі те саме? – сміюся.

– “Добре, добре” і “да-да-да”, – усміхається Роман. – В нас пацієнт до останнього терпить, а потім сюди виходить на другий поверх з такими отьоками в ногах, що я за дверима чую задишку: “Робіть щось, я вже не можу”.

Раз-двічі на тиждень Роман Дяченко їздить на виклики до пацієнтів додому.

– В мене ж все портативне: є аптечка невідкладної допомоги, стетоскоп, електрокардіограф, тонометри…

Паралельно займається самоосвітою: – Стараюся вчитися, підчитувати постійно щось.

Станом на 14 серпня у Романа – майже 1500 пацієнтів як у ФОПа і ще 300 – у комунальному медзакладі, де він працює “на декретному місці дружини”, теж сімейної лікарки. За своїх пацієнтів, як приватний лікар, за перші 7 місяців 2019 року Роман отримав майже півмільйона гривень.

Це не чистий прибуток. З цих коштів лікар ще оплачує аналізи своїх пацієнтів за гарантованим пакетом, закуповує розхідні матеріали, платить податки тощо.