«За життя треба боротись», – повчає 100-річна ювілярка зі Звенигородки

9 травня ми вітали наших найдорожчих із Днем матері. За кілька днів по тому, 12 числа, Лідія Логвинівна Кравець зі Звенигородки відзначила свій 100-літній ювілей. Героїчна жінка, ветеран війни, яка пережила Голодомор 33-го і дві голодовки, мама 2 успішних дочок, чудова бабуся 5 внуків та 9 правнуків – мудра, мужня, справжня берегиня роду. «Наше сильне коріння, яке дає нам життєвий орієнтир, є прикладом сили, витривалості та жіночності!» – кажуть про неї внуки.
Народилась у Стебному 1921 року в багатодітній родині Логвина та Марії Бондаренків. Була 12-ою дитиною сім’ї. З усіх згодом вижили лише два брати й Лідія. Батьки прагнули дати їм гарну освіту, і це вдалося. Старший син став ветеринаром, середній – директором школи, а Лідія – вчителькою англійської й німецької мов. Провчителювала близько 40 років. Понад 20 років викладала англійську у Звенигородській школі імені Тараса Шевченка. Потім працювала у Хлипнівській школі, Козачанському училищі. Більше 20-ти її випускників стали викладачами іноземних мов.
Під час Другої світової війни була вільнонайманою батальйону аеродромного обслуговування. Виписувала путівки пілотам, реєструвала літаки, працювала у продовольчому відділі. Разом з батальйоном неодноразово потрапляла під обстріли. Куди рухався фронт, туди рухалась і їхня частина. Перемогу зустріла в німецькому місті Гросенхайн. З її спогадів, це була неймовірна подія: всі обіймалися, раділи, військові салютували. Відтоді це свято стало головним у її житті.
24-ий День народження відзначала уже в Берліні. Саме там незнайомий солдат їй на згадку подарував кашне, яке вона довго зберігала як пам’ять. У Берліні Лідія знайшла акордеон. Це був єдиний трофей, який привезла додому. Мала гарний слух, тож згодом часто грала на ньому в рідному селі. За проявлений героїзм, мужність нагороджена орденами й медалями.

По завершенні війни певний час проживала на Західній Україні. Там рятувалась від голоду й врятувала двох своїх племінниць. Згодом закінчила інститут і почала вчителювати у Звенигородці. Саме тут знайшла свою долю – чоловіка Олександра. Побралися. З часом збудували хату й народили двох доньок: Любу й Надію. Чоловік здобув вищу освіту в Уманському сільськогосподарському інституті, був головним агрономом, а згодом директором Звенигородського радгоспу. Любив троянди, вирощував голубі ялинки, облаштовував новий стадіон, організував побудову житла для робітників радгоспу. Пішов із життя передчасно у 62 роки.
Обоє батьків дбали про навчання та виховання дочок. Тож дівчата закінчили школу із золотими медалями. Паралельно навчались у музичній: Люба вивчала фортепіано, а Надія скрипку. Обидві закінчили Уманське музичне училище, а потім за цим же профілем інститути. «Мама навчала нас на власному прикладі, – каже Надія, – наголошувала, що робити треба все з душею». Нині Любов – директорка туристичної агенції «Супутник» у Звенигородці, а Надія – викладач скрипки (вищої категорії) Звенигородської дитячої школи мистецтв, керівник дитячого ансамблю скрипалів «Веселі нотки» та ансамблю камерної музики викладачів «Класик стиль».
Усі внуки Лідії Логвинівни за прикладом старших здобули вищу освіту й стали успішними людьми, займаються державними справами, підприємництвом. Найстарший внук нещодавно отримав звання доктора юридичних наук.

Вік ювілярки – результат її внутрішньої сили, самодисципліни та піклування дочок. «Допомогло фронтове загартування», – вважає Надія. У 86 років жінка пережила інсульт, а потім інфаркт. Стан був критичний, але лікарі та доньки повернули її до життя. Люба й Надія ні на мить не покидали матір у лікарні. Піклуються про неї й зараз, хоч вона живе окремо. Ночують почергово. Крім того, їм допомагають дві няньки. Попри важкий стан та поважний вік, дякуючи незламній волі, Лідія Логвинівна навчилася заново ходити. Нині переміщується з ходунцями. У 90 років успішно перенесла операцію на оці.
Мужня жінка, що зазнала чимало життєвого лиха, була досить вимогливою до своїх доньок, ніколи не хвалила. «Хай скажуть люди добре слово. Не кажуть погано – уже добре, дотримуйтесь золотої середини», – повчала вона. У вихованні обійшлась без перфекціонізму. Основне правило: «За життя треба боротись». Так сказала, коли вийшла з інсульту.
У побуті невибаглива. Улюблена страва – борщ. Навіть на сторічний ювілей без нього не обійшлося. Поміж усіх страв, які щедро приготувала родина, копченого, вареного, печеного, солодкого, ювілярка обрала борщ. М’ясом не зловживає. Любить салати, каші. В її постійному раціоні – гаряча вода, яку вона п’є з профілактичною метою (для розрідження крові), часто й з користю.

Ми запитали в доньки Надії, який у них родинний секрет приготування борщу. «Мама вчила в засмажку добавляти ложку борошна, щоб був густішим», – зауважила.
У день ювілею Лідію Логвинівну привітало керівництво району й Звенигородки. Їй вручили медаль «За заслуги перед містом Звенигородка». Бажаємо і ми ювілярці життєвих сил, здоров’я і Божого благословення. Мирного неба!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ