''З лісом на все життя заручений''

З лісом він давно на «ти». А точніше – від самого дня свого народження. Пам’ятаєте пісню: « На калині мене мати колисала». Так то у пісні. А для Олексія Полянського – одного з найбільш шанованих лісничих Звенигородського держлісгоспу ліс насправді був колискою. Бо народився він у лісі.

– І сьогодні можу показати ту місцину, – усміхається Олексій Семенович своїм споминам. – Звичайно, ні в метриці, ні в паспорті ніхто не записував: урочище Плоске Шполянського лісництва. Але що було, те було. Там і батько мій працював об’їздчиком – була колись і така лісова професія…

А де шукати роботу парубкові, в лісі народженому? Тож не довго думав, куди податися після випускного шкільного вечора – відразу ж подав документи в Лубенський лісотехнічний технікум. Після його закінчення ще встиг скуштувати лісниківського хліба, а відбувши дійсну строкову службу в збройних силах, знову повернувся до обраної професії.

Працював на різних посадах. І майстром, і помічником лісничого, і виконуючим обов’язки лісничого. Тому, очоливши Козачанське лісництво, досконало знав і сам ліс, і всі лісові премудрості.

Справжній фахівець своєї справи і вмілий організатор, він працює тут ось уже понад тридцять років. Тож багато може повідати і про село, і про лісництво та його працівників – не тільки теперішніх, а й тих, в кого вчився свого часу, в кого приймав естафету. Як і про кожне урочище, кожен лісовий обхід.

– Назва нашого лісництва походить від однойменної назви села, яке в свою чергу, завдячує свої назві козацькому сторожовому посту, що був тут в давнину, – розповідає Олексій Семенович. – Це, зокрема, стверджував Пантелеймон Куліш в своїх «Записках о Южной Руси»: «А за тією долиною, через стрілицю – урочище Козацький Курінь. Як було ще колись тут староство, то було старостянські козаки стережуть тут дубини».

А далі – про урочище Круглик, що пролягло на західній околиці Козацького і є одним з улюблених місць відпочинку жителів села, про урочища Гарбузине та Козачанська дача. Будучи в останньому з них, розташованому між селами Козацьким і Княжою Звенигородського району, Топильною Шполянського та Товстою Городищенського районів, хочеш-не-хочеш, обов’язково замилуєшся насадженнями сосни Веймутової. Ці дерева мають вік близько 100 років, а висотою сягають до тридцяти метрів.

Є тут і насадження модрини сибірської, теж майже сторічного віку. Обидві ділянки з такими своєрідними екзотами зареєстровані як пам’ятки природи місцевого значення.

Досить цікавим за своїм походженням є урочище Відвали, на північно-західній околиці міста Ватутіного. Рельєф урочища пересікають круті схили відвалів-териконів, які сьогодні нагадують про видобуток бурого вугілля гірниками Ватутінського шахтоуправління. В п’ятидесятих-шестидесятих роках минулого століття тут, у вирубках буровугільного розрізу, працював транспортно-відвальний міст. Він вигорнув із значної глибини на поверхню перемиті материкові піски, на яких і велася робота з рекультивації земель.

Якщо в інших урочищах частина насаджень має природне походження, то у Відвалах сто відсотків їх створені штучно. Це, переважно, сосна та ялина. Переважає тут сосна звичайна та ялина. Саме в цьому урочищі науковці відділу лісових культур Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації під керівництвом кандидата біологічних наук В. М. Данька понад десять років досліджували вплив добрив на ріст різних порід дерев.

– На жаль, зміна клімату, різного роду хвороби, а останнім часом – короїд, суттєво пошкоджують і знищують хвойні породи, – ділиться своїми болями лісничий, – проте вже сама природа певною мірою турбується про заліснення таких ділянок. Особливо багато насівається тут акації…

Та природа-природою, а без дбайливих рук лісівників в збереженні та примноженні зеленого багатства не обійтися. З цим у лісництві успішно справляються. Зокрема, щороку тут створюють нові насадження на площі не менше 25 гектарів, проводять догляд за лісовими культурами на 170-180 гектарах. З теплотою і повагою розповідає Олексій Семенович про майстрів лісу Олександра Сущенка, Володимира Шевченка, Петра Коломійця та про інших працівників, які за будь-яких погодних умов виконують покладені на них обов’язки. Зрозуміло, рівняючись при цьому на свого керівника.

– В нього завжди є чому повчитися іншим, – каже директор ДП «Звенигородський лісгосп Анатолій Проценко. – Передусім готовності підставити своє плече допомоги, зібраності, завжди досягати поставленої мети.

Колективу лісництва надають постійну допомогу учні місцевої школи та профтехучилища.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ