Вісті Черкащини «Єдиний мужчина-мовник на всю соборну Україну»… Професор та однокурсниця з Катеринопільщини про Ірину Фаріон
Підступне, жорстоке вбивство львівської мовознавиці Ірини Фаріон, яка рішуче й послідовно відстоювала права української мови, сколихнуло всю Україну й Черкащину та Звенигородщину зокрема. Більшість дописувачів сходяться на думці, що стріляли не просто в жінку, громадську й політичну діячку, а в мову та українську ідентичність, здійснюючи насильство, як це завжди робила росія через убивства, ув’язнення, м-ські укази, валуєвські циркуляри, політику меншовартості стосовно української культури та ін.
Вбивство патріотичної мовознавиці викликало широкий резонанс також в науковому світі. Прокоментував подію і відомий літератор, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, уродженець Катеринопільщини Михайло Наєнко.
«Ірину Фаріон – убили! – пише науковець на своїй сторінці у фейсбук, – Клименко (міністр) пише, що стрілець готувався заздалегідь. А, може, його ГОТУВАЛИ? Так траплялося з усіма радикально талановитими українцями: Євгеном Коновальцем, Симоном Петлюрою, Володею Івасюком… Правда, зараз інакші готувальники… Ми не були з Іриною близькими, але знайомими; перетиналися на форумах українства. Її доповіді завжди були радикально українськими щодо мови, мовознавства. Складалося враження, що це єдиний мужчина-мовник на всю соборну Україну!… Царство небесне Ірині, а замовникам-стрільцям – всесвітнє пекло, де шкварять з усіх боків і гарячу мідь ллють за шкуру…»
Теплим словом згадує пані Ірину й однокурсниця по Львівському державному університету катеринопільчанка Валентина Задвернюк. «Ірина не могла бути інакшою. Ми хоч і навчалися ще за союзу, дух українства вже тоді заполонив стіни нашої альма-матер. Всі предмети, крім російської мови та літератури, викладали українською. Коли до нас прийшов якось російськомовний викладач (філософії здається), весь наш потік встав і покинув заняття. Нам його замінили. Нас навчали на ідеалах Івана Франка, Тараса Шевченка, читав лекції батько Володимира Івасюка, хлопці-однокурсники приносили (десь брали) для ознайомлення на той час ще заборонену українську літературу. Пам’ятаю, як читали переписану від руки «Марусю Чурай» Ліни Костенко. Ірина була працьовитою, розумною та надзвичайно наполегливою, тож і досягнула високих результатів на обраних нивах – філологічній і політичній. Була старостою нашої групи. Щиро вболіваємо через її загибель, вічна і світла пам’ять!» – зауважила Валентина Дмитрівна.
Нагадаємо кілька цитат, настанов пані Ірини:
«Влада, що не здатна захистити державної мови, ніколи не захистить державних територій».
«Мову не знають або ті, хто політично упереджені, або розумово відсталі. В якій системі координат перебуваєте ви?»
«Структура, яка називає себе московським патріархатом, нічого спільного не має з християнством. Це одна з найбільших загроз для вільного і самодостатнього розвитку України».
«Говорити українською – це означає панувати».
«Для когось політика стала сферою заробляння грошей, для мене політика – це метод донесення моєї віри до суспільства».
«Ніколи їхня «побєда» не буде нашою перемогою» (2013 рік).
«Невеличке виправдання в нас є: ми постгеноцидна нація. Нас вимордували голодом, усю нашу інтелігенцію розстріляли, церкву також знищили, ми не відновилися ще».
«Є тільки два шляхи: або бандеризація України, або бандитизація України. Немає третього шляху» (2011 рік).
«В основі націоналізму як ідеології лежать природні цінності, захист своєї землі».
«Якщо у вас є подруга Марічка, то ніколи не кличте її Машою…Не ововчуйте і неоведмежуйте українських імен».
«Я бажаю, щоб реально Україна вся заговорила українською мовою. Якщо би це сталося, то не було би війни. Бо якщо би це сталося, українці би продемонстрували внутрішню і ментальну відокремленість від Москви».
«Мова – це скеля, на якій стоїть велика українська споруда».
19 липня на мовознавицю у Львові було вчинено замах. Вже в лікарні від тяжкої вогнепальної травми голови жінка померла.
Світла пам’ять!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
