Як живе Звенигородська метеостанція: від минулого до сьогодення

Звенигородську метеорологічну станцію не шукайте у Звенигородці. Вона розташована в Озірні – приміському селі, за п’ять кілометрів від райцентру. А створено її було при залізничній станції Звенигородка, що в селищі Єрки теперішнього Катеринопільського району ще в жовтні 1924 року. Навіщо знадобився на той час прогноз погоди дирекції Південно-Західної залізниці, якій підпорядковувалася метеостанція, сьогодні не скаже ніхто. Відомо лише, що з 8 серпня 1930 року її було передано Гідрометеорологічному комітету при Раднаркомі УРСР.

Досить детальні спогади про перші і подальші кроки колективу станції залишив колишній її начальник Стратон Євсейович Безвершенко. Поступово, як йдеться в них, матеріальна база її поповнювалася більш-менш новим обладнанням, тамтешні метеорологи удосконалювали свої знання на спеціальних курсах. Їхні прогнози використовувалися, як правило, у сільському господарстві країни, в якій завершувалася «суцільна колективізація». Роботу колективу припинила радянсько – німецька війна: вже на початку липня сорок першого Безвершенко отримав наказ готуватися до евакуації установи. Оскільки часу на збори відводилося мало, вже за день все було демонтоване, складене й упаковане. Проте фронт наближався так швидко, що евакуювати майно метеостанції не встигли.

Спочатку, здавалося, окупанти не виявляли ніякого інтересу як до самої станції, так і до її співробітників. Насправді ж вони чітко тримали їх в полі зору. Це виявилося вже в лютому сорок другого року коли окупаційною владою в особі представника німецької державної служби погоди Люфтваффе Стратону Безвершенку було наказано негайно встановити на станції все обладнання, яке тут же з німецькою пунктуальністю було перераховане аж до поганенького флюгера, котрого давно вже збиралися замінити, і приступити для спостережень за погодою. Всім метеорологам обіцяли матеріальну винагороду і пайок. В разі незгоди, саботажу погрожували розстрілом.

Тоді вийшли на роботу всі й працювали до визволення Звенигородщини від фашистської окупації. Дивно, проте, що не потрапили вони, і, в першу чергу, їхній начальник до «чорних» списків НКВД, як «пособники ворога». Можливо тому, що відразу ж приходом радянських військ був мобілізований на фронт. Полковий командир, який уособлював на той момент і радянську владу, і польовий військкомат, не особливо вдавався в біографії як Безвершенка, так й інших новобранців. Полковник мав би розуміти, що не їхня, цих селюків вина в тому, що залишалися вони під німцем тоді, коли інші воювали ось уже котрий рік. Та діяв він згідно наказу та відповідних директив Верховного головнокомандувача, в яких містилися певні вказівки щодо поводження з тими, хто перебував з сорок першого на окупованих територіях. Таких, як правило, кидали у бій голіруч, не довіряючи навіть «трьохлінійки», якою тоді, на завершальному році війни, гребували навіть обозники. Й, підкоряючись наказу, йшли вони у саме пекло, маючи надто мало шансів вийти звідти живими.

Стратону Євсейовичу судилося вижити у тій кривавій круговерті. В листопаді 1945 року він повернувся додому і знову приступив до виконання своїх обов’язків.

У 1957 році метеостанцію перевели в Озірну, де на той час організовувалася МТС. Оскільки з того часу село розбудовувалося, то знаходиться вона в самісінькому його центрі, відразу ж за тамтешніми магазинами.

– Працюємо на тому ж місці, що й раніше. І обов’язки наші службові не особливо змінилися, – каже сьогоднішній начальник установи Тетяна Андріївна Лисенко, знайомлячи нас з приміщенням, що збереглося з тих часів, та метеомайданчиком. – Щодо матеріально-технічного забезпечення, то прилади у нас в основному сучасні. Але й старих, випробуваних протягом багатьох років, не викидаємо. Як от і вимірювача атмосферного тиску. Новий працює від електромережі. А що робити при знеструмленні? Ось тут і користуємося старим.

Колектив на станції стабільний, досвідчений: агрометеоролог Юлія Мовчан та техніки-метеорологи Валентина Янчук, Тетяна та Юлія Стельмахи, Тамара Голик і Галина Бондар. Зібрані й опрацьовані ними дані відзначаються унікальною точністю.

– Так було завжди, – розповідає Тетяна Андріївна. – Якось зацікавилися погодними даними за минулі роки французькі бізнесмени, які взялися сіяти цукрові буряки на Шполянщині. Ми видали їм всі дані за тридцять років, котрі вони все ж вирішили якось перевірити. Приїздив до нас їхній метеоролог, походив, придивився до нашої роботи і зробив висновок: можна довіряти.

– І все ж ваші прогнози не завжди збуваються. Особливо, коли йдеться про опади.

– Згодна, – погоджується наша співрозмовниця. – Але давайте виходити з того, що прогноз – це те, що може трапитися. Стовідсоткової гарантії ніхто не дає. Ми часто чуємо про прогнози врожайності, зростання середньої зарплати, курсу долара. Якщо вони не збуваються, то ніхто не ображається на експертів. Тоді, як до синоптиків ставляться вкрай вимогливо. До речі, технічний стан таких станцій, як наша, не дає можливостей зробити точних прогнозів. Для розрахунку погоди використовуються складні методики і моделі спостереження за атмосферою з космосу. Але наука ще не придумала спосіб, який дозволив би визначити, що, наприклад, в центрі Озірни буде дощ, а при в’їзді до неї зі Звенигородки – ні. Тому ми говоримо про опади «місцями». І це максимум, що можемо на сьогоднішній день.

– Але навіть там, де з технікою все гаразд, фахівці не «вгадують» погоди…

– Тому, що ніде у світі не роблять стовідсоткових прогнозів погоди. В тій же Польщі, як і в Америці, більше говорять навіть не про прогнози, а про ймовірність тих чи інших явищ. До речі, в зимовий період, коли погода більш-менш однорідна, прогнози збуваються частіше. Але «сюрпризи» можливі все одно. Тим більше – в епоху глобального потепління, коли циклони й антициклони збилися з колишніх шляхів.

– До речі, про потепління. Кажуть, що такої спеки, як цьогоріч, у нас ще не було.

– І помиляються. Ми з 1935 року ведемо записи кліматичних даних. Вони свідчать, що спекотне літо – не дивина для нашої місцевості. Так, влітку 1938 року були дні, коли температура повітря сягала більше 35 градусів тепла. У 1957 році стовпчик термометра сягав до 36,4 градусів. Так що панікувати зарано, хоч аномалії і відбуваються.

– Іншими словами, у природи немає поганої погоди?

– Саме так.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ