Як у Звенигородці конкурс проводили

Лист до редакції

«У квітні цього року Звенигородська районна державна адміністрація проводила конкурс на зайняття вакантної посади начальника відділу освіти, культури, молоді і спорту. Маючи значний досвід керівної роботи в одному з найпотужніших холдингів країни – «Миронівський хлібопродукт» та пройшовши тестування в соціальному проєкті Президента України Lift, за результатами якого мою кандидатуру було введено до кадрового резерву Черкаської ОДА, я вирішила спробувати власні сили і взяла участь в оголошеному конкурсі.

Перший етап тестування – знання законодавства України, відповівши за 6 хвилин без жодної помилки на сорок запитань, я здала успішно і отримала максимальний бал. Проте на цьому етапі закінчилася об’єктивність конкурсної комісії, а разом з цим і віра в чесність та прозорість даного конкурсу.

Передусім, мене здивувала відсутність в комісії представників освітянської та культурно-просвітницької галузі. Чомусь до її складу ввійшли архітектор району, начальник відділу документообігу, начальник відділу ведення державного реєстру виборців, працівник юридичного відділу – всі службовці РДА. І – жодного представника педагогічної чи культурно-просвітницької галузі. Чи не через це й більшість запитань, які прозвучали з їх вуст, мало стосувалися завдань конкурсу. Так, одна з членів комісії запитала в мене, чому її діти не отримують якісних знань в школі і змушені ходити до репетитора, а вона, як багатодітна мама не може оплатити приватні уроки. Я відповіла, що учителі бувають різні, а школярі повинні самостійно закріплювати той чи інший поданий ними матеріал, а батьки, як учасники освітнього процесу, мають брати більш активну участь в батьківському самоврядуванні, зокрема відвідувати уроки за погодженням з дирекцією школи. На це почула зухвале: «Це ви мені будете вказувати, що маю робити з моїми дітьми?»

Другим запитанням, яке аж ніяк не відносилося до компетенції вакантної посади, було: чи мають право педагоги займатися репетиторством, не сплачуючи при цьому податки в державну казну? Моя відповідь, що на це є державні фіскальні органи, теж не знайшли розуміння. Як і відповідь на запитання щодо подальшої роботи педагогів-пенсіонерів. Звільняти їх всіх до одного, відповіла я, на мою думку, неправильно. На Звенигородщині є вчителі пенсійного віку, учні яких проте виборюють призові місця на олімпіадах, відмінно здають ДПА та ЗНО. З такими варто продовжити контракт. Звісно, перевага повинна надаватися молоді, проте, вважаю, керівники закладів освіти при укладанні трудових угод повинні враховувати особисті заслуги кожного вчителя, його професійну компетентність, котра підтверджується атестацією педагогічних кадрів.

Звичайно, я розуміла, що пливу, так би мовити, проти течії. Проте не могла інакше, бо не звикла кривити душею на чиюсь догоду. Тим часом, прикро було бачити, що нікого під час співбесіди не цікавили мої ідеї щодо нової української школи, поліпшення матеріально-технічної бази закладів освіти. На свої слова про необхідність забезпечення вчителів окремих предметів матеріалами для дослідів, бо ж як, скажімо, проводити уроки з хімії без реактивів, почула іронічне: « А хіба вдома у репетиторів є соляна кислота?»

Марно ділилася я своїми баченнями й щодо пожвавлення роботи культурно-мистецьких закладів. А щодо реформ у культурній та молодіжній політиці не прозвучало жодного запитання. Проте досить жваво обговорювалися доходи працівників освіти.

Й в кінцевому результаті мені залишається лише тішитися тим, що не зайняла тієї вакантної посади. Бо як можна працювати на ній з повною віддачею, не відчуваючи ні підтримки, ні навіть елементарного розуміння?

Алла БІЛОЗЕРСЬКА, місто Звенигородка