''Як тут відмовити, коли можеш їхній біді зарадити?''

З розвалом системи побутового обслуговування населення майстер з ремонту побутової техніки Звенигородського побуткомбінату Сергій Тонконогов без роботи не залишився. Праця сама постійно шукала його. Місцеві знаходили майстра і вдома: тому електропраску треба відремонтувати, у того пральна машина «забарахлила», у того холодильник розморозився.

Як тут відмовити, коли можеш їхній біді зарадити? Бо ж працюючи після закінчення училища у побуткомбінаті, закінчив, як говорили тоді, без відриву від виробництва, технологічний технікум і з різноманітною побутовою технікою був на «ти». Одна проблема – не мав приміщення для ремонту, а у його «хрущовці», і без того затісній, не розвернешся.

Обладнав майстерню у підвалі, взявши його в оренду. Замовлень не бракувало. Там, як признається сьогодні, ледь руки не зірвав – бо ж спробуй, знеси у підвал по східцях той же холодильник чи пральну машину, а після ремонту – винеси нагору. Та іншого виходу не було, оскільки усі наявні у місті вільні приміщення один з поперед другого приватизували різного роду спритники.

Вже значно пізніше, коли у ході стрімкого падіння кіновиробництва повсюдно закривалися кінотеатри, Сергій Миколайович обладнав в одному з вивільнених приміщень свою майстерню. Тут тепер і місця для «залізяччя», як жартома йменує він принесену і звезену звідусіль домашню побутову техніку, вистачає, і умови для роботи кращі. Щоправда, взимку дошкуляв холод, тож довелося майструвати «буржуйку». Та справився і з цим.

З переходом у нове приміщення обсяг роботи у майстра значно збільшився. Бо розташоване воно якраз біля автостанції, що створює певні зручності передусім для тих, хто не має свого автомобіля і користується громадським транспортом. Йдеться не тільки про мешканців Звенигородщини, а й сусідніх районів, котрі дедалі більше користуються послугами Сергія Тонконогова. Адже стара, ще радянського виробництва, побутова техніка вже зносилася, а нова, як правило, дешева корейська чи китайська, вже через якийсь місяць після її придбання виходить з ладу. Майстрів, які б взялися за її ремонт, в інших районах немає, тому й звертаються до Тонконогова. Якось аж з Яблунівки Лисянського району добився до нього майже 90-річний чолов’яга з харківською електробритвою 1967 року випуску. Про які тут запчастини до неї можна говорити?

-Дід на мене дивився з такою надією. Взяв, довів її до пуття, ні копійки за те з чоловіка не просив, – пригадує майстер. – А через тиждень ще двоє дідів до мене з того ж села завітали з такою ж проблемою.

– І відремонтував? – запитую.

– А куди дінешся? По правді кажучи, мені буває легше ту ж електробритву, а то й холодильник чи стару пральну машину відремонтувати, аніж зарубіжну мікрохвильову пічку чи мультиварку, – розповідає він. – Спробуй розібратися у мікросхемах, щось там перепаяти. Тут уже з сином Олексієм удвох мудруємо, – ділиться чоловік.

Його син Олексій, закінчивши Черкаський технологічний університет і маючи можливість влаштуватися у престижній обласній фірмі, залишився працювати з батьком.

-Чому? Каже, що тут він більш потрібен. Та й звик він уже до такої роботи. Адже ще у шкільні роки прибігав сюди і вже тоді брався допомагати батькові.

Тепер же, коли той з тих чи інших причин буває відсутнім у майстерні, може повністю замінити його. Тут завжди людно. Якщо ж, буває, інколи вона зачиненою на якихось півгодини, то це означає, що поїхали Тонконогови на «виклик»: маючи вже автомобіль, вони можуть на місці ліквідувати ту чи іншу поломку складної побутової техніки. Коли ж щось досить серйозне, то забирають річ ремонтувати до майстерні.

До речі, розцінки у них досить помірні.

-У Черкасах за такий же ремонт холодильника приватні майстри беруть вдвічі більше, – почув я від дядька з Багачівки, який поцікавився прейскурантом звенигородських майстрів.

Коли я переповів ці слова Сергію Миколайовичу, той лише всміхнувся:

– Може, там люди багатші?

Михайло НЕЧАЙ