Вісті Черкащини Як на Звенигородщині зустрічали Героя «Азовсталі»
15 січня Вільшанська громада, що на Звенигородщині, зустрічала свого вірного сина, Захисника Маріуполя, Героя «Азовсталі» Романа Володимировича Задорожнього.
Восени 2025-го року Романа звільнили з російського полону, де він перебував понад три роки. Тоді на фото, що гуляло інтернетом, він був виснаженим та змарнілим, але усміхненим, огорнутим у національний стяг.
Після звільнення Герой повернувся до родини в Миколаїв. А нині разом з мамою Вірою Володимирівною відвідав Вільшану, де пройшли його дитинство та юність. На батьківщині їх зустріли хлібом-сіллю та теплими обіймами як найдорожчих гостей.
«Не дивлячись на зимній, морозний день, більше сотні людей зустрічало нашого Героя та його маму біля Алеї Слави з жовто-блакитними прапорами і хлібом-сіллю на рідній землі, – розповідають у Вільшанській громаді. – І на очах Романа й Віри Володимирівни бриніли сльози. Сльози від того, що нарешті вони знову завітали на свою малу батьківщину, обійняли своїх рідних та друзів. Сльози від щирої зустрічі, яку влаштували їм їхні земляки. Адже майже кожен хотів обійняти та привітати з поверненням нашого Воїна».
Основна частина зустрічі з почесними земляками відбулась у будинку культури. Теплі спогади та слова подяки за мужність, захист та героїзм звучали від селищного голови, класного керівника Романа.
Герой, у свою чергу, розповів переповненій залі про війну та полон. Наголосив, що в полоні жорстоко били за будь-яку спробу спілкуватися українською, дозволявся лише «вєлікій і магучій».
Далі захисник розповів про свої бойові будні: як у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського обороняв Павлопіль, Маріуполь та «Азовсталь», як, залишившись без боєприпасів, харчів, медикаментів, під постійними обстрілами, разом з побратимами вирішили йти на прорив; як удвох з товаришем рятували пораненого командира, попри його наказ йти далі без нього; як потрапили у полон та про довгі роки знущань, побиття, допитів, голоду й холоду…а також про надію на обмін та про перші кроки на українській землі.
Не менш зворушливою була й розповідь мами Романа: про безсонні ночі, невтомну боротьбу за визволення сина та молитви, про єдиний лист із понад десятка відправлених, що надійшов із полону…
Насамкінець, як зазначають у громаді, земляки довго, стоячи, оплесками вітали мужнього оборонця на рідній землі, дякуючи за мужність, відвагу та стійкість, з вірою, що колись так само вітатимуть усіх воїнів, чия доля досі залишається невідомою.
Дякуємо Роману та всім нашим Захисника за оборону держави і наш захист. І пам’ятаймо, що найкраща вдячність – це наші дії: донати, молитви, допомога! Єднаймось, бо на кону Україна і наша свобода.
Марина КАМІНСЬКА
