Вісті Черкащини «Вже не пам’ятаю, як жити без війни…»: старшокласники зі Звенигородщини поділились своїми роздумами про війну
До 1000-го дня війни старшокласники Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернат зі Звенигородщини на Черкащині поділились своїми роздумами про російську агресію та хвилюваннями, які вона в них викликає. Педагоги закладу оприлюднили уривки з творів дітей, які особливо ятрять душу:
– «Моє життя дуже змінилося. Тато на війні, а мама тепер завжди в очікуванні повідомлень і не завжди хоче говорити. І тоді мені стає страшно».
– «Вже не пам’ятаю, як жити без війни. Плачу, коли гинуть знайомі і не знайомі, вдивляюсь у їхні фото і не можу усвідомити, чому так?»
– «Не знала, що тиша страшна і болюча. Щоранку о 9.00, а особливо під час повітряної тривоги, коли ми всі мовчки стоїмо в укритті в шкільному підвалі».
– «До війни я жив у Харківській області. Село окупували вже через місяць, спочатку було тихо, але обстріли ставали все ближче і ближче. Було страшно… Коли ми виїжджали, я чув автоматні черги, і ми падали на підлогу машини….»
– «Мені дуже соромно в ті рідкісні моменти, коли я бачу свого брата-військового. Усі мої переживання і нарікання стають безглуздими, бо я розумію, що бачили його очі. Він дуже змінився».
– «Хочу пройтися вулицями свого рідного міста, але його більше нема».
– «У перші тижні війни у мене не було розуміння, що це все насправді…
…У школі казали, що життя – найбільша цінність, а у нас щодня гинуть люди».
– «За два роки війни тато додому приїжджав двічі, а 11 вересня його не стало. Він загинув на мій день народження. Війна забрала найдорожче…»
Цим дітям довелося подорослішати екстерном. Російська федерація забрала в них дитинство, а в декого ще й дім, рідних. Їх роздуми не по роках мудрі й глибокі. Але, на жаль, вони вже ніколи не будуть безтурботними.
Не забудемо. Не пробачимо!
Марина КАМІНСЬКА
