Вісті Черкащини Від охоронця концтабору до українського націоналіста: мешканець Звенигородщини розповів про непростий життєвий шлях
Пенсіонер Володимир Ничипорович Голембовський нещодавно переїхав на Калинопільщину в Єрківську громаду із Покровська, що перебуває під постійними обстрілами росіян. Довгий час, чим міг, допомагав українським військовим, оборонцям, але згодом зрозумів, що свою місію виконав, далі може завдати їм лиш зайвого клопоту, тому зважився на переїзд.
Чоловік родом із Черкащини. Народився в селі Нова Буда, де закінчив 7 класів. Продовжив навчання у Шендерівці. 1968-го року закінчив десятирічку. Перед армією поїхав на заробітки в Архангельськ, там працював на будівництві, а вечорами навчався на водія. Звідти його призвали на службу. Опинився в Мордовії – командирували на 2 роки охороняти в’язнів.
Вже тоді Володимир Ничипорович зрозумів, що не такою-то й світлою є тюрма народів під назвою срср, як-то пропагувалось. «Від станції Потьма в тайгу до Барашево на 60 км простягнулись понад десяток таборів, в яких відбували покарання ув’язнені генерали, письменники, священники різних конфесій та інші неугодні радянському режиму. В’язнів через 3-4 роки переводили з одного табору в інший, щоб не здружувалися», – розповідає.
У Мордовії пан Володимир, як зауважує, пересікався з Іриною Калинець (українська письменниця-шістдесятниця, дисидентка, філологиня) та з її чоловіком Ігорем Калинцем, Левком Лук’яненком. Бачив лікарню, де свого часу перебував Василь Стус. Застав смерть Михайла Сороки (український діяч, член ОУН). «Звісно, ми тоді не могли оцінити цих людей сучасними мірками», – зауважує Голембовський.
Під час вишколу перед солдатами в Мордовії виступив якось один із відомих тодішніх письменників-пропагандистів, українського походження, лауреат сталінської премії, який повсякчас наголошував, що він росіянин, а не українець, ще й погано відгукнувся про саму Україну. «Мене це надзвичайно тоді обурило. Хотілося плюнути зрадникові в обличчя», – каже Володимир Ничипорович.
Після армії Голембовський повернувся на Батьківщину, закінчив Шевченківський технікум, здобувши фах техніка-механіка, згодом 2 роки служив у міліції в Корсуні, їздив на Далекий Схід, де працював начальником транспортного цеху на рибному заводі та збирав матеріали про в’язнів, потім переїхав у Тюмень, робив начальником автоколони і, зрештою, знову повернуся в Україну. Довгий час жив у Корсуні. 20 років тому переїхав на Донбас, однак через війну повернувся на Черкащину вже в статусі ВПО.
Перебування в Росії не зробило з Володимира Ничипоровича прихильника російського шовінізму. Навпаки, він симпатизує українським державотворцям, зокрема Левку Лук’яненку, В’ячеславу Чорноволу, Володимиру Яворівському, Народному руху України, і, навіть, балотувався в міськраду Покровська від ОУН (Організації Українських Націоналістів). Член Української республіканської партії.
Окрім того, Володимир Голембовський – блискучий публіцист, автор низки талановитих статей про Голодомор, табірну систему, борець за національні ідеї, прихильник декомунізації та деколонізації, в тому числі в топоніміці.
На запитання, що вплинуло на формування такого світогляду? Відповідає: «Ота несправедливість, що творилась в союзі: колективізація, репресії, Голодомор. Навіть мій дід помер від голоду. Що там казати…»
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
