Василя Довбуша підвів завгосп, а Івана Павленка шокував батьків товариш

До Нового року залишаються лічені дні і люди починають активніше готуватися до зустрічі свята. Найбільше чекають цього дня дітлахи, адже саме тоді Дід Мороз покладе під ялинку або вручить особисто річ, яку вони хотіли цілий рік. “Новий дзвін” і “Вісті Черкащини” поцікавилися у чиновників Звенигородщини, як вони зустрічали свято в дитинстві і коли перестали вірити у Діда Мороза.

Василь Довбуш, голова Звенигородської райдержадміністрації

“Звичайно, свято зустрічали у колі сім’ї, з батьками. В ті радянські часи це було надзвичайно велике свято. Завжди чекали, що прийде Дід Мороз, принесе цукерки, але не завжди у батьків була можливість їх придбати. Це зараз сучасні діти не голодні на це. Тоді все було інакше. Ми з сестричкою чекали, коли батько принесе ялинку чи сосну і поставить її у “холодній хаті”. Це була така частина будинку, кімната, яка не обігрівалася. І ми туди ж бігли, й дивилися, що ж Дід нам приніс. А приносив той же таки пакетик цукерок. Особливих дарунків не було тоді. В 70-ті роки люди не шикували. До цього періоду маю особливе ставлення. Я народився 5 січня. Мама у роддомі назвала Володею, але, коли її зі мною привезли додому, сусіди почали сміятися, мовляв, який же Володя? Завтра Василя. Так мене й перезвали. Подарунок, який мені найбільше запам’ятався — рушниця на “пістонах”, подарована мені моїм дядьком. Це на той час було дуже круто. Але я за свої 50 років так і не став мисливцем. У Діда Мороза перестав вірити, коли ходив вже до школи. Почав помічати, що наш завгосп чомусь переодягається в цього персонажа. Але переломного моменту, щоб відчув, що мене дурять не було. Потім почав і сам переодягатися в нього для своїх дітей. Сину було тільки 2 роки, коли він мене викрив. А от мій маленький онук ще вірить і дуже чекає Діда Мороза.

Не люблю витрибеньок на новорічному столі. Хоча дружина й готує якісь модні салати. Для мене добре, коли є домашня ковбаса, буженина, картопля з м’ясом. Це все мені нагадує дитинство, коли батьки різали свиню. Ну, і намагаємося, щоб було побільше фруктів. Обов’язково резервуємо із 1000 гривень і купуємо апельсини, банани.

Того передноворічного відчуття, як у дитинстві, нажаль, уже не маю. Зараз моє головне завдання — забезпечити ним дітей і внуків. Бо в дитинстві для мене то було важливо”.

Олександр Саєнко, мер Звенигородки

“Новий рік завжди нагадує наше дитинство. Це свято в мене асоціюється з ялинкою, Святим Миколаєм, кутею. Діди давали цукерки і по 10 копійок. Сніг, місяць, лижі, гора — все це зараз, наче перед очима. Пам’ятаю, ялинка не була прикрашена, як зараз іграшками, а це були цукерки і яблука. Вірив тоді у Діда Мороза, бо як водилося, він мав принести якийсь невеликий подарунок. Спочатку ж був Миколай, а у 37-му цього Мороза нав’язали, але традиції залишилися і це добре. Не пам’ятаю, що конкретно трапилося, але точно знаю: у нього перестав вірити у 1-му класі.

Передчуття свята, як це було колись немає. Раніше я чекав з нетерпінням ще задовго. А зараз не встигнеш оглянутись — він вже на порозі. Піднесених якихось почуттів і казковість вже не відчувається. Все це проходить із віком.

Перед святом за покупками відправляють мене. Купую і на базарі, і в магазинах. Щороку намагаюся, щоб на святковому столі був кролик або індичка. Донька Даша замовляє млинці з грибами і “м’ясо по-французьки”.

Іван Павленко, головний лікар ватутінської лікарні.

“Зараз новорічні свята відзначаються не так, як раніше. Достатку тоді не було у людей. Але що запам’яталося, це грубка у батьківській хаті, на якій я малий сидів і дивився телевізор. Тоді перший був у голови колгоспу, а другий — у мого батька. Він працював трактористом і був прогресивною людиною. Село велике і на Новий Рік всі сходилися до нас, щоб подивитися, хоч там і показував всього один канал. І кожен мені приносив якийсь гостинець.

Як був малим, то дуже чекав Діда Мороза. Особливо, коли почав ходити в школу. Тоді він із Снігуронькою їздив селом саньми попід хати. З колядками, гармошкою, бубоном. Найбільше мені запам’яталися лижі з граба, які мені батько зробив власноруч. Це був новорічний подарунок. В молодших класах ще вірив у те, що Дід Мороз існує.А потім випадково почув розмову батька із його товаришем Миколою і зрозумів, що то він приходив до мене в образі. Мене це тоді шокувало.

До своїх двох внуків я вже приходив в образі Святого Миколая. Прийде й Дід Мороз. Старший розуміє, що відбувається, а от менший поки що вірить і дуже чекає. Ми йому кажемо, що вночі він прийде і покладе подарунок під ялинку.

Не маю вже давно того святкового відчуття. Зараз вже старший, вже зовсім інші погляди. Хоча настрій є адже це був високосний і тяжкий рік і він нарешті закінчується.

Для мене свято, коли на столі є справжня домашня ковбаса. Я це з дитинстава люблю, бо її робила мама. Продукти скуповую завжди я. Дружина дає список, а я його виконую. Всі питання доставки, це до мене. Замовляю у однієї людини, аби вона робила торт. Магазинним я не довіряю. Прошу робити на перепелиних яйцях. Домашнє є домашнє”.

Сергій РАДЧЕНКО