Вісті Черкащини 
У Звенигородці відбулась зустріч із письменницею-переселенкою
18 березня у Звенигородській публічній бібліотеці відбулась творча зустріч із письменницею, переселенкою з Донбасу Наталі Черкас та презентація її роману «Загублений рай».
На зустріч завітали працівники культурного сектору Звенигородської громади, місцеві майстри слова – Людмила й Михайло Солончуки, Василь Стрижиус, Олексій Озірний.
Наталя Черкас – літературний псевдонім Наталії Петрівни Прищепи. Пані Наталія – кандидат економічних наук, доцент, авторка 150 наукових праць і 9 підручників українською і англійською мовами, авторка трьох соціально-психологічних романів (трилогія «Книга життя»), низки оповідань і новел.
«Наш загублений рай» є третьою книгою трилогії письменниці (перші дві – «Чисті джерела» та «Круті сходи»).
«Цей роман-сповідь, – розповідає Наталя Петрівна, – я писала багато років і закінчила під завивання повітряної тривоги – клятого символу клятої війни, яка вже четвертий рік несе смерть і страждання нашому героїчному народу.
Впевнена, кожний з нас не раз задумувався, як ми дійшли до життя такого? Чому наша рідна Україна, здобувши незалежність і маючи на початок 1990-х найкращі стартові умови серед країн, що майже одночасно визволились з радянської «Імперії зла», – не процвітає в родині європейських народів, а вимушена відчайдушно боротися за саме своє існування? Чому ми, українці, бездомні на нашій же землі? Коли і чому пішли «не туди»? Хто і як звів нас на манівці, чому заблукали на шляху до омріяного Раю?
Мій роман – спроба дати деякі відповіді. Не політика, не урядовця, а звичайної людини, яка живе поруч з вами. Відповіді на прикладі простої і непретензійної життєвої історії сучасної української жінки, її родини, родичів, колег, знайомих, друзів і недругів – упродовж трьох десятиліть незалежності. В цій правдивій щирій історії, як у краплі води, відбивається доля всього українства».
До слова, як інформують у фейсбук-спільноті «Урожай Надросся», народилася Наталія Прищепа 1-го грудня 1960 року в Сигнаївці. Тут закінчила перший клас, а вже до другого пішла в містечку Красний Луч на Луганщині (нині Хрустальний), куди переїхала разом із мамою. Закінчила школу, університет, навчалася в аспірантурі, захистила дисертацію. Шість років поспіль працювала в Тбіліському державному університеті. Грузію покинула одразу після розвалу Радянського Союзу, переїхавши з донькою Юлією до мами на Донбас. 15 років викладала в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Літом 2014 року опинилася в центрі збройного конфлікту на Донбасі. Евакуювалась до столиці. Читала лекції з економіки та менеджменту студентам Національного авіаційного університету. З часом придбала хату у Сигнаївці.
Останні 5 років талановита письменниця більше присвятила себе творчості. Нині очолює Шполянське літературне об’єднання імені Олекси Влизька.
Попри всі випробування долі Наталія Петрівна каже: «Щиро вірю в прекрасне майбутнє безмежно любимої рідної України». Тож вірмо і ми!
Марина КАМІНСЬКА
