У одному із сіл Звенигородщини місцеві облаштовують все методом самоорганізації

Хоч від Звенигородки до Гудзівки – всього якихось чотири кілометри, районні владці постійно обминали своєю увагою це невеличке село, забуваючи при цьому повсякчас, що своєю назвою районний центр завдячує саме йому, чи, точніше, легендарній горі Звенигорі, котра височить на його околиці. Тож жителям Гудзівки доводиться самим дбати про її подальший соціально-культурний розвиток. І що ви думаєте: виходить! Скажімо, декілька років тому відродити пам’ять про легендарну Звенигору взялися тамтешні підприємці Валерій Карпачов та Володимир Мамаєнко, які вирішили встановити біля неї пам’ятний знак, попередньо облагородивши територію. Вони першими внесли й кошти на це. Автором проєкту став місцевий народний умілець Микола Галузінський, а відповідні зварювальні роботи виконав сільчанин Сергій Вовченко. З сільського бюджету при цьому не було затрачено й копійки.

А потому небайдужі жителі Гудзівки вирішили відродити храм, котрий в розгул так званого войовничого атеїзму знищили «червоні безбожники». Допоки відшукали в архівах дані про церкву, вийшли й на старожилів, у яких навіть декілька ікон з неї збереглося – чим не заділ для майбутнього храму?
Розпочали будівництво церкви «методом самоорганізації», як жартує директор будинку культури Олександр Яровенко, який не тільки організував роботи на виділеній сільрадою місцині у центрі села, а й сам у вільний час бере кельму в руки.

Жарти-жартами, проте далеко не в кожному селі беруться сьогодні за свій кошт і своїми силами за якусь роботу. В Гудзівці з кожного двору, хто скільки міг, здали на придбання необхідних матеріалів. Не залишився осторонь загальної справи брат Олександра, Василь Яровенко – один з місцевих фермерів. Саме його і вважають тут найбільшим спонсором. Як, до речі, й Романа Рябоненка, якого доля закинула на заробітки за кордоном – частину заробленого нелегкою працею чоловік пожертвував на церкву. А сільські будівельники під орудою Миколи Деркача і Олександра Рябоненка трудяться на будові безкоштовно. Маючи чимало замовлень в інших населених пунктах, хлопці все ж знаходять можливість попрацювати й тут.

– Якогось графіку робіт у нас немає, – розповідають вони, – виконуємо їх у вільні від виконання замовлень дні.
Ось так і закінчили зводити підмурок. За стіни планують взятися вже з наступного року. А за цей час надіються зібрати ще якусь дещицю коштів на придбання цегли та інших будматеріалів. Й тут свою лепту міг би внести основний орендар тамтешніх земель, який поки що не проявляє інтересу до проблем громади, паями якої користується.
Взагалі ж підтримати селян, які самі беруться за облаштування свого побуту, мають й керівники новоутвореної Звенигородської ОТГ. Хотілося б надіятися, що так воно й буде. Тим більше, що за вирішення проблем соціально-культурного розвитку в Гудзівці, як уже згадувалося, у вищих ешелонах влади давно вже не бралися, отож й ніяких коштів на це не виділялося. Та й про що тут можна говорити, якщо на сьогодні в селі і не бачили ще, яке воно, асфальтове покриття, а з усіх вулиць нічне освітлення мають лише на центральній!
Невже й надалі селянам доведеться надіятися лише на самоорганізацію?

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ