У дитячий парк завезли… туберкульоз?

Про перипетії, пов’язані з дитячим парком, у Звенигородці не чув хіба що глухий. Втім, десять років тому парком назвати його було важко, оскільки від нього залишилися одні руїни: так собі, огороджена земельна ділянка в центрі міста.

Пропозиції привести в «божеський» вигляд місце відпочинку дітей надходили від декількох місцевих активістів, проте від слів так і не перейшли до діла. Врешті, міська рада здала територію парку в оренду на рік приватному підприємцю. По закінченні строку оренди бізнесмен виявив бажання викупити ділянку, аби, як йшлося у його заяві, створити там парк відпочинку для дітей.

На той час у місті не було влаштовано жодного дитячого майданчика. Та й облаштовувати було ніяк – в бюджеті хронічна нестача коштів. Ділянка ж, на яку наклав око підприємець, як розповідають в міській раді, належала до зони житлової забудови, тож, згідно законодавства, її можна було передавати у приватні руки. Продавши ж її, могли мати подвійну вигоду: отримати влаштоване місце відпочинку та поповнити міську скарбницю.

Невдовзі відбувся й аукціон. Участь у ньому брали троє претендентів, а виграв торги один з жителів Києва, який і запропонував найбільшу суму. Сорок тисяч гривень на той час вважалися «великими» грошима. Та минав рік за роком, а за облаштування паркової зони ніхто й не брався. Це й стало для місцевих активістів приводом для занепокоєння. Водночас стали відомі епізоди щодо продажу ділянки, що стало приводом для численних «розбірок» між групою жителів міста та виконкомом міської ради.

Відбулося навіть декілька судів. До речі, судова тяганина не припинялася і після того, як новий власник, зваживши на ситуацію, вирішив повернути, чи, як йшлося у деяких тогочасних газетних публікаціях, подарувати ту «доглянуту, огороджену ділянку, на якій збережені віковічні дерева і декоративні насадження, вартістю півмільйона гривень». У тому даруванні вже згадані активісти вбачали якийсь підступ, тож вимагали, аби парк повернули громаді «законним» судовим рішенням.

Врешті нинішнього року в міській раді вирішили взятися за те, чого так і зробили бізнесмени: створити тут місце відпочинку. Територію спланували, розбили на окремі ділянки, почали прокладати тротуарну плитку на доріжках. Оскільки ж, згідно передбаченого проекту, тут мають бути і газони та клумби, у відновлений парк стали завозити землю. Та почувши, що ґрунт завозять з околиці міста, від села Озірної, люди забили тривогу.

Як розповідає житель Звенигородки Василь Гливенко, який в далекі тепер вже часи був заступником голови тодішнього озірнянського колгоспу, тут розміщувалася ферма з хворими на туберкульоз коровами, а, отже, й відбувався їх падіж.

Настільки заражена туберкульозом земля, яка потрапила на територію дитячого парку, і чи заражена вона взагалі, сказати наразі ніхто не може, оскільки ні в районній, ні в обласній лабораторіях немає можливості зробити відповідний аналіз. На даний час батьки міста обдзвонюють столичні інстанції. А Звенигородка тим часом «гуде»…

Михайло НЕЧАЙ