«Там навіть одяг та взуття справжні»: майстриня з Ватутіного шиє чудернацькі іграшки

Лариса Руденко з Ватутіного майструє незвичні іграшки. Займається цим вже 7-ий рік поспіль. Зі своїми виробами раніше їздила на ярмарки. Через карантин мусить другий рік сидіти вдома.
– Це не якийсь спосіб заробітків, а заняття, яке мені до душі, – пояснює жінка. – Звичайно, якісь гроші час від часу це дає, але небагато й рідко. Раніше я їздила на ярмарки та фестивалі. А зараз немає нічого через цей коронавірус. Колись побачила в знайомої подібну ляльку. Спробувала й сама пошити. Експериментувала з різними видами. Зупинилась на такому варіанті. У кожного, хто займається подібними ляльками, свій «почерк». Я вчила подругу робити їх. Виходять різні. В неї в своїй манері виходять обличчя, в мене – у своїй.
Робота над однією лялькою забирає не один день.

– Є великі ляльки – по 50 сантиметрів. Я їх шила до тижня, – продовжує Лариса. – З ними багато роботи. Все починається з ідеї в голові. Кілька діб ходжу й думаю. Найважче мені дається малюнок обличчя виробу. Адже перед тим, як взятися за пошиття, маю з голови перенести образ на папір. А малювати я не дуже вмію. Самій якось стало цікаво, скільки в мене йде на це часу. Заміряла й вийшло, що витрачаю 6 годин на обличчя.

Роботи Лариси Руденко можна побачити в соцмережі та на кількох майданчиках з продажу в інтернеті. Зізнається, що не дуже вміє просувати свій товар.
– Свої роботи виставила в кількох інтернет-магазинах та у Фейсбуці. Купляють зараз рідко, – розводить руками майстриня. – З Нового року 1-2 лише взяли. А до локдауну було значно ліпше. Знову ж таки, ми з дівчатами їздили ярмарками і там покупців було більше. Ціни великі не ставила. В людей грошей і так немає. Хоча подібні роботи в інших коштують значно дорожче. Щоб ляльки купували, їх треба постійно рекламувати. А в мене немає такої можливості. Продавати стала менше, а шити не перестала. Для мене головне – процес.
70-сантиметрова іграшка стала найбільшою, яку жінка коли-небудь робила. Її придбали в подарунок для дорослого. Проте купують і для дітей.

– В мене різні ляльки, – говорить Руденко. – Є звичайні іграшки. Їх можна переодягати й розчісувати волосся. А є конкретно сувенірні фігурки. Наприклад, для інтер’єру. Одну таку 70-сантиметрову зшила на замовлення. Віддаючи, запакувала в плівку. Коли замовниця несла по вулиці, всі зглядалися, бо думали, що дитину так замотали. Над цим виробом я сиділа десь до 10 днів. Дуже важко далося. Адже там навіть одяг та взуття справжні. Іграшки конкретно для дітей роблю із безпечних матеріалів. Людям це важливо. Тому деякими ляльками можуть гратися навіть дуже маленькі діти.
Роботи Лариси Руденко раніше потрапляли й за кордон. Українці замовляли сувеніри для іноземних родичів та друзів. Переважно просили зробити ляльку-українку. Зараз жінка шиє значно менше іграшок ще й через стан здоров’я. Має хворі руки.

Анатолій БУЗИНА