Вісті Черкащини Шоумен зі Звенигородки на час війни призупинив музичну діяльність та став координатором волонтерського руху
«Коли говорять гармати, музи мовчать», – казали в Давньому Римі. Там добре зналися на війні. Цю тяжку істину нам почасти довелося відчути на собі. Навіть на благословенній Звенигородщині. Не всі, але багато творчих людей з 24 лютого опинилися на роздоріжжі. Однак не надовго. Оговтавшись, більшість із них очолили волонтерський фронт, як Анна Гунченко, В’ячеслав Голіков. Адже мають для цього усі необхідні ресурси: насамперед уміння комунікувати з людьми. Так сталося і зі звенигородським шоуменом, музикантом, зіркою вечірок та сімейних свят Миколою Дяченком.
«24-го лютого у мене був запланований корпоратив. Але я скасував замовлення. Як співати? До кінця війни не буду! Хіба що заради наших захисників на військово-патріотичні теми, щоб підняти їм настрій та бойовий дух», – каже чоловік.
До волонтерства Микола прийшов восени й зосередився на виготовленні окопних свічок для війська. Звісно, вирушаючи разом з Віталієм Вовченком на передову, волонтери формують повноцінний гуманітарний вантаж – продукти, консервацію, цигарки, маскувальні сітки, ліки, дитячі малюнки, сушарки для взуття тощо. Власне, все, що замовляють військові. Недавно під замовлення придбали дві вживані пральні машинки старого зразка.
Микола переконує, що волонтерство – це командна робота. Своїм головним завданням бачить правильно та раціонально її скоординувати. «Мене бачать, помічають, – розповідає, – бо я організовую: те потрібно відвезти, інше привезти, замовити, третє знайти, з кимось домовитись, щось докупити. І так кілька днів на тиждень, мов білка в колесі. У вільний час – заливаю свічки. А загалом мені багато людей допомагає. Велику роботу здійснює Вільховецький ліцей. Підтримують також окремі садочки, Звенигородський будинок творчості. В цілому вносять свій вклад люди з кількох сіл, селища Лисянки та міста Звенигородки, навіть із-за кордону дехто допомагає».
Для волонтерів нема вихідних та свят. Мабуть, аж до Перемоги. Щодня трапляється якась невідкладна робота. До свого Дня народження, що, до речі, співпав із Днем Святого Миколая, Дяченко приурочив збір на парафін. На зібрані кошти придбали аж два мішки (50 кг).
«Дуже вдячний усім своїм помічникам, усім, хто куховарить, пече, в’яже, плете, консервує, робить свічки, знижки при важливих покупках, донатить на ЗСУ. Люди, Ви – фантастичні, Ви – неймовірні!» – зауважує Микола.
Нині волонтер щойно повернувся з передової. Возив хлопцям гостинці з рідного краю: пиріжки, кутю, кров’янку та інші святкові смаколики. А ще вперше від початку війни заспівав для наших воїнів, влаштувавши їм невеличке свято.
Поспілкувавшись із українськими Героями, привіз із фронту кілька рекомендацій: свічок забагато й вони димлять, краще – газові пальники з балончиками; якщо свічки, то має бути суміш воску і парафіну (не чистий парафін!), і – без картону, зі спеціальним ґнотом; шкарпетки – ліпше фабричні; є потреба в турбозапальничках, спеціальних обігрівачах («Теплі руки»), сидушках (карематах) для військових, цитрусових, імбиру, пасті Амосова (Google в поміч!). Тож працюємо далі!
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Читайте також: У Петропавлівському храмі Тального діти показали святковий вертеп на Різдво
