Вісті Черкащини Родичі полеглих воїнів зі Звенигородської громади обурюються, що Героїв не згадують у дні роковин
Чимало громад Звенигородщини на своїх офіційних ресурсах ведуть календар дат, де вітають відомих ювілярів, поминають полеглих військових, згадують відомих земляків. У Звенигородській громаді роковини загибелі військовослужбовців майже не відзначають. Хоча в окремих старостатах, скажімо Моринському, така традиція є.
Відсутність єдиного стандарту призводить до певних непорозумінь. Так, зокрема, люди запитують, чому чиновників та посадовців вітають з днем народження, а простих трударів – ні, чому в одних громадах згадують полеглих військових в дні роковин, а в інших – ні.
Саме це примусило родичів загиблих Героїв зі Звенигородської громади звернутись до міського голови Олександра Саєнка з вимогою поминати Захисників у день смерті.
«Скажіть, будь ласка, чому в дні роковин загибелі наших Захисників від міської ради – мовчання? – запитує сестра полеглого морського піхотинця Андрія Мельниченка Ольга Смєшко. – Чому немає жодного публічного слова пам’яті, жодної згадки про тих, хто віддав життя за це місто? У нашій громаді не так багато полеглих Героїв. Кожне ім’я відоме. Кожна дата – це біль, який родини проживають знову і знову. Але складається враження, що цей біль – лише наш, а не спільний. Невже наші сини, брати, чоловіки заслужили тільки на пам’ять від родин? Невже їхній подвиг – це приватна трагедія сімей, а не обов’язок міської влади? Ми – ті, хто поховав найрідніших. Ми – ті, в кого назавжди порожні домівки і розбиті серця. Ми живемо з цими датами щодня. Але у дні роковин – від влади тиша. Ці Герої загинули не абстрактно «на війні». Вони загинули за це місто, за його спокій, за можливість працювати у кабінетах, за ваше і наше сьогодення. Пам’ять – це не формальність і не «за бажанням». Це обов’язок. Це мінімум поваги до тих, хто вже ніколи не зможе сказати ні слова. Коли мовчить влада – кричить біль родин. І це мовчання ранить не менше, ніж байдужість. Герої не повинні бути забутими. Пам’ять про них має бути не лише на кладовищі, а й у публічному просторі міста».
Сподіваємось, представники Звенигородської громади, та й інших також, дослухаються до цього звернення. Адже ми щодня обіцяємо, що ніхто з оборонців держави не буде забутим, тож треба виконувати свої обіцянки. Та й люди хочуть знати про своїх Героїв більше, ніж те, що повідомляють на похоронах. За рік можна зібрати більш детальну інформацію й вшанувати пам’ять кожного. Насамперед – задля того, щоб наші діти знали тих, хто виборював їхнє майбутнє і якою ціною воно здобувалось.
Марина КАМІНСЬКА
