Поетеса зі Звенигородщини закохана в осінь та громадянську лірику

Аліна Гончар – молода талановита поетеса зі Звенигородщини. Народилась у Ватутіному, мешкає в Ризиному, вчителює у Звенигородці. Закінчила історико-філософський факультет Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та філологічний Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини. Закохана в осінь, поезію, особливо громадянську, політично-викривальну.

«Вважаю, що поезія повинна стимулювати суспільство ставати кращим, вдосконалюватись, викривати замасковане зло, брехню, корупцію, підлабузництво, злодійство та інші людські й суспільні вади, недоліки. Хоча я багато написала й творів інтимної лірики, пейзажів. Люблю осінь», – каже тендітна авторка зі сформованим міцним характером та світоглядом.

У цьому році Аліна видала свою першу збірку – «Пелехаті дощі». Переднє слово до неї написала відома українська письменниця Марина Павленко. Ілюстрації, дизайн – доньки Марини – Оксани Музиченко. А тим часом у Аліни на черзі вже друга збірка, більш зріла, основана на подіях та проблемах сьогодення – от-от вийде з друку під промовистою назвою «Криваві обжинки».

Кошти від продажу першої книги, а також зібрані на презентаціях письменниця принципово віддає на благодійність, для допомоги ЗСУ – на тканину та інше швачкам із Чижівки, що в громадському просторі «Макітра» організували волонтерський цех із пошиття білизни для шпиталів та воїнів. На зазначені потреби Аліна вже зібрала й передала понад 6 тисяч гривень.

«Дуже хочу, щоб ці мої кошти, хоч і невеликі, принесли справжню користь. У майстринях із Чижівки я впевнена. Тож обрала для підтримки саме їх», – зауважує. Двоюрідний брат Аліни захищає Вітчизну під Бахмутом, тому вона добре знає, що відбувається на фронті.

Окрім поезії, молода письменниця має й інші хобі – вона непогано малює, насамперед природу, але скромно вважає себе більше копіювальницею, ніж художницею. Любить читати, співати.

У першій збірці Аліни багато особистого, жіночого, інтимного: кохання, туга, зрада, страх, внутрішня боротьба, краса природи, любов до рідної землі та ненависть до її ворогів. Друга ж збірка, як обіцяє авторка, матиме викривальний характер.

Як тепло та ніжно змальовує Аліна улюблену осінь:

Сивим димом зітхає надвечір’я,

Заколише любисток бджолу,

Баба осінь прийшла на подвір’я

І босоніж гайда по селу. («Баба осінь»).

Чудово виходять у авторки і філософські смисли:

З якої форми починається життя?

З мовчання, крику, пісні в маминій колисці,

Може в бабусі, де родину жде кутя?

Безмовнім погляді з колясочки на листя.

Проте найкраще її слово, мов криця:

Але ж знайте ті, що вкрали і так далі «дбають»,

Не надійтеся, що гроші – душу оправдають.

Не в картинках, і не в фото правда, а у вчинках,

Хай пройдисвіти-злочинці згинуть ще в починках. («Криваві обжинки»).

Поетеса свято вірить, що прийде час і мудрий український народ знищить і зовнішніх і внутрішніх ворогів, бо в його жилах тече вільнолюбна кров Святослава, Богдана й Тараса…

Поетичне обдарування має також двоюрідний брат Аліни – Сергій Надюк, який грає на гітарі, співає, пише музику та вірші.

Ну що ж, побажаємо нашим землякам натхнення та нових творчих злетів! Хай нарешті замовкнуть гармати й заговорять музи! Миру й Перемоги Україні та нам всім!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ